У дзеркальній залі Львівської опери відбулася презентація книжки Наталії Колесніченко-Братунь “Ужвій. У піжмурки з долею”.
Книжка вийшла у видавництві “Фоліо”. Це четверта художня книжка письменниці та науковиці.
“Історія Наталії Ужвій – це історія людини, яка пройшла, я так розумію, не «між крапельок», а мала багато проблем у житті, але залишилася для майбутнього великою актрисою, не зробивши жодного кроку, за який нам було б за неї зараз соромно. І в цій книзі багато про це є. І коли ми зараз фактично заново створюємо біографічну літературу, я хочу сказати, що у «Фоліо» є п’ять основних серій, які ми щорічно поповнюємо. Одна з цих серій – мистецькі біографії, яка є напівхудожньою. Тут не можна сказати, що автор на сто відсотків написала тільки факти, які були. Багато є лакун, і вона додумала багато чого. Тобто можна сказати, що це і художня біографія, і історична правда”, – сказав видавець Олександр Красовицький на презентації книжки.
Презентована книжка є дивовижною, бо автор дуже делікатно показала ту імперію страху і той пресинг, коли ти робив те, що інколи мусив робити. Тому що йшлося про твою дитину, про твою сім’ю, страшні втрати. І дуже делікатно, на великій ноті щирості, правдивості, документалізму ця книжка подає цю епоху страху.
“Ідея написати книгу фактично була підкинута моєю покійною подругою Стефанією Андрусів, не конкретно про Ужвій, а про те, що наш читач хоче бачити художні біографії виданих людей. А також це, без сумніву, кинута фраза нашого відомого журналіста, культуролога, театрознавця Олега Вергеліса, який сказав, що дуже було б цікаво прочитати про цю родину, про це можна писати роман. Це видимий поштовх. А невидимий — пов’язаний із тим, що мене назвали в честь Наталії Ужвій.
Метою написання книги було не тільки те, що я хотіла розповісти про Ужвій, а радше передати певний дух епохи на соціопсихологічному рівні. Я хотіла поєднати певний художній домисел, відтворення мною певних обставин її життя з архівними, науковими матеріалами, мемуаристикою та листуванням так, щоб це було єдиною сюжетною лінією, щоб воно перепліталося”, – розповіла авторка Наталя Колісніченко-Братунь.
Відірватися від книжки не можливо. Вона настільки легко написана, настільки драматургічно переключає від напруження на відпочинок, від дитинства на паралель, від конфлікту до паузи. Вона побудована легко, майстерно і читається на одному подихові.
«Я радий, що я цю книжку отримав, прочитав і довідався те, про що фактично мало що знав. Для мене особисто було цікаво читати і сторінки про поета Михайля Семенка. Бо ті речі, які написані в книжці, доповнили для мене його дуже цікавий образ в літературі. Автор знайшла цікавий метод написання, бо фактично з’являються дві Наталки: «Наташа» і «Наталя». І цим вона зуміла передати багато моментів із родинного життя та показати ті моменти, про які люди хочуть почути або почитати. Це цікава сторінка книжки», – зазначив дисидент та громадський діяч Ігор Калинець.
Книжку вже можна придбати у книгарнях Львова. І хоч ця, уже четверта, книжка тільки побачила світ, але в авторки є вже плани на наступну. Сподіваємось чекати довго не доведеться.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Прокоментуєте?
