Сумно прощатися з людьми, яких знаєш десятиріччями. В церкві села Козаричі сьогодні відспівали Миколу Трохимовича Нестерчука, колишнього відповідального секретаря Центрального правління ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Майже три десятиріччя він був мотором просвітянських заходів, з ним знайомі і співпрацювали тисячі людей, сотні українців знають Нестерчука особисто. Пам’ятають його з мегафоном на всіх київських заходах, — від 1989 року; його висока постать з просвітянським прапором в Шевченківські дні біля пам’ятника Шевченка, – незабутня; пам’ятаємо його гостинність і бажання почастувати кавою-чаєм кожного, хто при ходив у «Просвіту» на Музейний, 8, а згодом — на Хрещатик,10б. Завжди ділився, тим, що мав, часто казав: «Я люблю дати людям щось хороше і потрібне». Думаю, що в багатьох учасників всіляких просвітянських конкурсів є цікаві книжки, на яких стоїть позначка «дар «Просвіти» і підпис Миколи Нестерчука.
Він був зв’язковим з обласними, міськими, районними «Просвітами», зустрічав і проводжав просвітян, які приходили в наш офіс. А ще було в 90-ті роки, коли вже легендарне печиво і чай «від Миколи» і його нехитрі бутерброди з власного дому для багатьох були обідом… Навіщо я про це пишу, замість розповідати про нагороди, звання, уміння збирати представників інших громадських організацій, поєднуючи в спільні справи просвітянські ініціативи? Хочу підкреслити, що він не став лише функціонером, не був лицарем протоколу і печатки. Він був сердечною, усміхненою, приязною людиною і таким його любили.
Сьогодні ми почули багато добрих спогадів від його родичів, сусідів, друзів. Ми обіймали його дружину, пані Марію, схожу на легку дніпровську чайку, пораненою смертю свого чоловіка, — вона кілька разів повторила, що останні два роки на пенсії, живучи душа в душу, дуже хотіли разом діждатися перемоги…
Восени, ближче до Воздвиження, Миколі Трохимовичу мало б виповнитися 82.
Він не виглядав на свої роки, а душа його вихлюпувала юнацьку захопленість і молодечу любов до України…
Поховали Миколу Трохимовича Нестерчука на сільському цвинтарі, оточеному ланами квітучих соняшників, степовими травами, небом високим і вітром із самого Дніпра. Поховали з молитвами, а на поминальному обіді Павло Мовчан, Георгій Філіпчук, Дмитро Ломачук, Степан Брацюнь, Світлана Фещенко, Тетяна Негрій, Володимир Семистяга, односельці і родичі зверталися до душі покійного і просили їй життя біля Господа, згадуючи дні і труди Українця Миколи Нестерчука, який «любив нас усіх, та найбільше любив Україну». Без пафосу і натуги, а з сердечним теплом і світлом.
Прощайте і простіть, Миколо Трохимовичу! Хай земля Вам буде пухом! Світла пам’ять.
Любов Голота
Прокоментуєте?
