В Україні живе класик угорської літератури. Чули про нього?

0
222

У червні цього року я поїхав на фестиваль «Inne Brzmienia/Wschód Kultury» до Любліна, щоби презентувати там один зі своїх романів у польському перекладі. Уже на самому фестивалі на мене чекала несподіванка – виявилося, що я не єдиний закарпатський письменник у програмі. Та ще більше здивувало те, що ім’я свого колеги – як-не-як, а закарпатського письменника – я почув уперше. 

Про це пише infopost.media.

Коли одна із журналісток спитала, чи ми з ним приїхали разом, мені довелося гарячково уникати прямої відповіді, бо я не знав, як правильно відповісти. Соромно було визнати, що я навіть не чув про того літератора, адже така відповідь водночас свідчила б про мою неосвіченість чи ображала того автора. 

Це справді небуденна, достоту виняткова і глибоко абсурдна ситуація, коли в одному закордонному видавництві публікують книжки двох закарпатських авторів, але один із них не знає іншого. 

Письменників на Закарпатті не так багато (хоча читачів, здається, ще менше), щоб ми не зналися між собою. А тут довелося поїхати аж у Польщу, щоб дізнатися про існування колеги й отримати його книжку. Та й узагалі дивно – читати закарпатського письменника в польському перекладі. 

Ну гаразд, далі не тягнутиму – мова про Золтана Мігаля Нодя, угорськомовного письменника, який ось уже 72 роки живе в закарпатському селі поблизу кордону з Угорщиною. 

Він написав майже два десятки книжок, отримав чимало премій, поміж якими одні з найважливіших в угорській літературі – Атілли Йожефа і Шандора Мараї, за його найвідомішим романом “A sátán fattya” (“Байстрюк Сатани”) у 2017 році угорці зняли повнометражний фільм, який з успіхом демонструвався на фестивалях у Лос-Анджелесі, Брюселі, Вашингтоні, Москві, Буенос-Айресі, Єревані й Бейруті. 

Якщо говорити коротко, то Золтан Мігаль Нодь – одна з ключових постатей сучасної угорської літератури, фактично “живий класик”. Але він ще й корінний закарпатець, а значить приналежний і до української культури. 

«Байстрюк Сатани«

До того ж і сам роман «Байстрюк Сатани» описує закарпатську історію. За сюжетом, коли в 1944 році регіон зайняла Червона Армія, совєтська влада розпочала чистки і вислала майже 40000 місцевих угорських чоловіків на заслання. 18-річна героїня Естер Товт (яка витончена гра й алюзія на мультикультурність Закарпаття, адже Естер – єврейське ім’я, а Товт угорською мовою означає “словак”!) їде провідати свого батька у табір, де її ґвалтують російські солдати. Невдовзі вона народжує сина – саме він і є тим “байстрюком Сатани” із назви роману. 

З цим сином – і цим тягарем – їй доводиться жити в маленькому й клаустрофобічному мікросвіті закарпатського угорського села під окупацією. На неї скерований подвійний осуд соціуму, адже вона привела на світ не просто байстрюка, а російського байстрюка. Ця психологічна драма виходить далеко поза межі загумінкового села і стає метафорою важкої долі угорців після поразки у війні та встановлення окупаційного комуністичного режиму. 

Без сумніву, це видатний роман (цікавий навіть стилістично, бо написаний одним безкінечним реченням) і важливий для угорської історичної пам’яті текст. 

241670696 376071080805348 4748679709995758289 N

Проблема, однак, у тім, що цей текст важливий і для української культури, адже розповідає про долю громадян України, закарпатських угорців, але ані про книжку, ані про культового автора майже ніхто в Україні не знає. 

Мікросвіт угорської меншини

До того ж – не знають навіть на Закарпатті, не знають, як бачимо, навіть колеги й земляки Золтана Мігаля Нодя. Уся ця ситуація – ненормальна, і ось чому:

Вона ненормальна, бо демонструє, наскільки високі стіни виросли в нашій мультикультурності – живучи поруч і на кожному кроці наголошуючи на багатстві культур регіону, ми насправді живемо кожен у своєму ґетто і майже нічого одні про одних не знаємо. 

Вона ненормальна, бо демонструє, як угорська меншина все більше закривається у своєму мікросвіті (про причини цього можна говорити окремо), не контактуючи з українською громадою краю. 

Більшість культурних заходів, організованих закарпатськими угорцями, проходять без перекладу українською, а запрошують на них тільки через угорські ЗМІ. 

Найсумніше, однак, те, що часто ці заходи носять насамперед фольклорний характер – тиждень угорської кухні, народні співи й танці, а про високу культуру закарпатських угорців ми чуємо рідко й мало. До прикладу, навіть останній концерт в ужгородській філармонії, приурочений до ювілею Бейли Бартока, на 90% складався з обробок народних пісень, хоча в світі цей композитор відомий насамперед своїми симфонічними творами. 

Чи треба в такому разі дивуватися, що угорська громада організовує кулінарні фестини з піснями й танцями, але не квапиться популяризувати творчість свого великого письменника?

Вона ненормальна, бо демонструє, наскільки кволою є підтримка національних меншин українською державою й обласним самоврядуванням. У кожній нормальній країні давно б існували окремі бюджетні програми, які б дозволяли місцевим угорцям за українські гроші популяризувати свою країну на своїй Батьківщині – в Україні, зокрема фінансувати переклади і видавати книжки. 

241668768 387744956269282 2775238455409646139 N

Закарпатські угорці платять податки в Україні й мають цілковите право на те, щоб із цих податків фінансувалися видатки на їхні культурні потреби. 

Якщо ми справді рухаємося в Європу, то підтримка (не тільки на словах, а й фінансова) Україною своїх нацменшин – це дуже потрібний і давно затребуваний крок. І потрібен він не так брюссельським бюрократам, які вимагають такої реформи від України, а насамперед нам, бо саме такий крок почне нарешті змінювати ставлення нацменшин до української держави. 

Чи потрібен українцям «Байстрюк Сатани«

Хоч це й сумно, але я дуже тішуся, що зміг познайомитися зі своїм закарпатським колегою Золтаном Мігалем Нодьом – хай навіть у польському перекладі. Але все ж думаю, що роман «Байстрюк Сатани» має побачити світ і українською мовою. Знаю, що для такого проєкту дуже легко й просто знайти угорське фінансування, але вважаю, що такі справи треба робити за українські гроші.

Цікаво, якби запустити проєкт спільнокошту на такий переклад і видання книги письменника українською, чи вдалося б нам назбирати необхідну суму? Може, варто спробувати?

Такий проєкт міг би наочно показати, наскільки для нас важлива наша мультикультурність і чи справді ми цікавимося культурою угорців України. 

Як гадаєте?

Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я