В Ужгороді Юрій Фатула представив свою унікальну книгу про Велику війну

0
445

В ужгородській книгарні «Кобзар», у рамках щорічної передсвяткової акції «Письменник за прилавком» Юрій Фатула представив читачам свою третю книгу із серії видань про закарпатців у Першій світовій війні. Книга  «Я ще гадав ґаздувати, але мушу воювати» описує історію 66-го Унгварського піхотного полку армії Австро-Угорщини. Тут уперше опубліковані відомості про 845 воїнів-закарпатців, які були учасниками Великої війни.


Про це повідомляє: zaholovok.com.ua.

Юрій Фатула розповідає, що назва книги –  «Я ще гадав ґаздувати, але мушу воювати» – це слова з народної пісні  «Пливе качур по Дунаю». У книзі вперше в українській документалістиці опубліковані дані солдат Унгварського піхотного полку, також у виданні є унікальні фотографії, які також уперше представлені широкому загалу.

«Фактично книга про полк, із якого починається військова історія нашого міста. Це перший військовий підрозділ, до якого Австро-Угорщина офіційно й організовано мобілізовувала солдат із мобілізаційних округів, а конкретно з комітату Унг і комітату Земплін. Комітат Унг – це Великоберезнянський, Перечинський та Ужгородський райони», – зазначає Юрій Фатула.

«Друга особливість цього військового підрозділу, це те, що це наш спільний зі словаками підрозділ. Якщо розглядати національний склад воїнів, то на 1914 рік у полку було 46% словаків, на другому місці угорці – 23%, на третьому – русини-українці – 22%. Такий собі, словацько-угорсько-український військовий підрозділ», – каже письменник.

За словами Юрія Фатули, 90% інформації, що міститься у книзі «Я ще гадав ґаздувати, але мушу воювати», уперше з’являється в українській документальній літературі.

Фатула

«66-й полк цікавий іще й тим, що він майже п’ять місяців у 1918 році знаходився у складі експедиційного корпусу в Україні. Після підписання Брестського договору в лютому 1918 року між новоствореною Українською Народною Республікою і країнами Четверного Союзу – Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарія, Туреччина – був підписаний договір, згідно з яким німецькі та австро-угорські війська заходили на територію України для підтримання порядку та законності. Вони воювали з більшовиками і загонами батька Махна», – зазначає дослідник.  

У новій книзі Юрія Фатули є унікальні фотографії, які вперше з’являються в українській документальні літературі. Крім того, у книзі є вірші офіцерів, опубліковані у польовій газету полку.  «У роки Першої світової виходила польова газета 66-го полку, де офіцери, солдати писали статті. І там є багато текстів про Україну. Треба побачити, з якою повагою, шаною пишуть угорські офіцери з Будапешта, з Мішкольца про Україну. Крім того, родзинкою книги є вірші, опубліковані у газеті, написані солдатами, офіцерами, перекладені з угорської на українську нашим поетом Володимиром Тимчуком, підполковником Збройних Сил України», – каже Юрій Фатула.  

«Під час роботи над книгою, я сам був вражений цими даними.  Однозначно, ми  маємо знати свою військову історію, про своїх прадідів, і маємо гордитися тими, хто у надзвичайно важкий час і у складних умовах показали себе мужніми і достойними воїнами», – ділиться Юрій Фатула і додає, що під час збору матеріалу для нової книги також знайшов інформацію про свого прадіда, який воював у Першій світовій.

Фатула

«Це Фатула Антал із села Вовкове, який був солдатом саме у 66-го піхотного полку і в 1914 році, у перший рік війни, пропав безвісти.  Це можна стверджувати на підставі картки чехословацького періоду, виданій Марії Фатулі, вдові Антала Фатули, бо Чехословацька республіка виплачувала компенсацію дружні  загиблого солдата. У цьому документі я вперше побачив дані про свого прадіда. У картці вказаний рік його народження – 1885-й, причина смерті – зниклий безвісти у 1914 році. Сам документ у нашій родині не зберігся», – розповідає Юрій Фатула. 

Фатула

За словами дослідника, зниклі безвісти – окрема тема будь-якої війни. «Зараз маємо російсько-українську війну і тут також є така проблема. У часи Першої світової, коли солдат зникав безвісти, його родині приходив просто документ про зникнення. І це – велика проблема для сім’ї, оскільки вона не має виплат, не має статусу родини загиблого. Протягом усієї війни цей вакуум тримався, але коли війна закінчилася, сотні жінок звернулися до органів влади з питаннями та проханнями для отримання відповіді про смерті рідних. За 2 місяці після звершення війни пішли перші судові рішення, згідно з якими солдати, котрі не вернулися з боїв, були визнані померлими. Таке судове рішення я також знайшов у Закарпатському державному архіві, де від 1 грудня 1918 року мій прадід уже вважався загиблим на війні, а чехословацька влада виплачувала компенсації моїй прабабусі. Таких випадків було дуже багато»,  – зазначає дослідник.

Наразі Юрій Фатула шукає саму судову справу, щоб дізнатися де саме загинув його прадід Антал Фатула.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я