4 березня в ужгородському кафе-музеї «Під замком» (Снек) відбулася презентація книги «Шлях (до) ромів».
Це антологія малої прози українських авторів, зокрема ромського походження. Під палітуркою — 19 прозових текстів про співжиття в полікультурній громаді, згуртованість, взаємоповагу й толерантність. Про це повідомляє mukachevo.net.
Авторами антології стали українські письменники, перекладачі, поети, журналісти, громадські діячі з різних куточків України.
В ужгородській презентації взяли участь Микола Бурмек-Дюрі (Виноградів); Андрій Любка (Ужгород); Ольга Мацо (Ужгород/Одеса); Андрій (Банди) Шолтес (Ужгород), художник, ілюстратор збірки – Тиберій Йонаш (Мукачево).
Наприклад, Микола Бурмек-Дюрі — перший письменник на Закарпатті роміського походження. Йому 33 роки, і він видав уже дві прозові книжки, що складаються з реальних історій із життя.
«Щоденник молодого рома-мандрівника» та «Мама казали правду» вийшли в ужгородському видавництві «Гражда» за сприяння Фонду «Відродження».
Микола — колись нічим не вирізнявся з-поміж інших ромів села Ком’яти на Виноградівщині. Так само просив милостиню і бідував. Єдине, що відрізняло — дуже захотів учитися.
І вперше пішов до школи, хоча був на п’ять років старшим за інших однокласників. Закінчив школу у 23 роки! Був першим із їхнього ромського табору, хто склав ЗНО. А далі вирішив учитися на юриста. І таки отримав диплом фахівця з правознавства.
Хоча довго не міг знайти роботу. Рома ніхто не хотів брати. Аби прожити, збирав шипшину по полях, наймався поденником до фермерів.
Урешті-решт допоміг його дідусь, депутат сільської ради, також місцевий ром. Так Микола почав писати позовні заяви для клієнтів універсальної біржі у Виноградові. А також написав дві прозові книги. Микола Бурмек-Дюрі пише українською — це його рідна мова.
Недарма у школі його прозвали «малим Шевченком». Дуже багато читав, а потім сам почав писати. Серед його улюблених авторів – Василь Стефаник та Григір Тютюнник.
У кожного з авторів книги «Шлях (до) ромів» свій досвід спілкування та взаємовідносин із представниками цього народу. Історії абсолютно різні й цікаві.
Наприклад, ужгородець Банди Шолтес написав оповідання «Хлопчики на канапі». Якось друзі вирішили влаштувати вечірку і шукають для цього канапу. Ту канапу привезли на справжньому циганському возі зеленоокі хлопчики-роми, які запам’яталися автору.
За кілька років у Львові він упізнав одного з них, той юнак-ром буде ходити кнайпами і награвати щось на акордеоні. А потім іще за кілька років — якийсь чоловік уже майже вночі постукає у вікно і спитає, чи нема на продаж старовинних годинників. І це знову буде той хлопчик із зеленими очима. Але який уже став дорослим… Автор його добре пам’ятає, а він його вже ні.
«Це передусім історії, що покликані руйнувати стереотипне бачення ромської громади», — каже упорядник видання Роман Кабачій.
«Читач, який читатиме антологію малої прози «Шлях (до) ромів», зможе побачити, як можна комунікувати з ромами, життя ромів, традиції, — розповіла Радослава Кабачій. — Найголовніше, що побачить читач, – це як у багатокультурній і багатонаціональній Україні можна жити у злагоді різним народам, національностям. Та як культура кожного з них доповнює українську культуру загалом».
Прокоментуєте?
