***
Читаю Шевченка. У сивому глибі-схові
Себе оббуваю. Своє начуваю пРА
У леготі глини, обдиханій вічним Ра,
У плескоті пі̉лок полотен на плесах ДніпРА,
У шепоті капищ, що крешуть у небо словом…
Читаю Шевченка. А він – за горою гоРА,
І то ж не поло̉гі: вершинами – в хмари-ве̉рші!
Читаю усоте – й оговтуюся щоРАз:
«Все йде, все минає», та лиш не мина ТаРАс.
«Все йде, все минає» — та він на порі. Як перше.
А він на порі: «Борітеся»! Поборіть!
Коли москалями на Сході степи зрябіли,
Коли матерями безхресті ячать могили
Та ги̉біють села, де блудить безрідно Рід.
Читаю Шевченка: «Борітеся»! Поборіть!
А він – на порі-бо: знов тешуть ярмо Яремі
й на землю пРАрідну вже ле̉йбить новий торгаш…
Читаю Шевченка – і думи його сварга̉
Дискує під за̉сів цілик укРАїнський недремно
І сіє молитви, що сходять у сотні загат…
І знов блокпостами ТаРАсове слово ви̉ща –
садок щоб вишневий і хата, і мати, й син, –
мужніший од батька. Щоб з пРАщура – Орій-Русич,
І слава, і воля, і пращурки пісня віща
Читаю.., а в груди пугу̉кнув північний сич –
І степ чорноземно, на подих терпкий, поближчав…
І клином зійшлися світи на ВкРАїні. На Рать.
І згуком чернечим гуртує до зброї ГоРА.
10.02.22
***
Буча ка-то-ва-на…
Мозок здіймає бучу…
Буххх-кає в груди,
мукою-пеклом мучить…
Зсукую с-сукам
петлі важких проклять:
луплена мокшею-тванню
імперська тля —
щезни у Лету тліном,
лихе покруччя!
Виродку-орку,
з Оріїв кров не сточиш:
в нас живосильна
роду криниця віща:
нам дев’ясИлу волю
справік наврочено,
ми над світами
кованими духом вищаєм!
Земле зарящена,
потоптом раші зранена, —
згоїмо! Здужаєм!
І ЯРиною обсіємось!
Світ неоговтаний
нас пізнає месІєю,
ми, вже упізнані,
світ собою огРАнюєм!
Буча ка-то-ва-на
Бухкає
боляче
в груди…
Виживем! вистоїм!
Є ми завжди — і будем!
6-7.04.22.
***
Так рясно болю в цій весні – як рясту.
Так рясно голосіння і клятьби.
Молитвами городим, наче пряслами,
Од братовбивць окопи й погребИ.
Й на ляк сирен, немовби дзвін-почасник,
Серденько кожне лунко відбива…
Рівніше дихай, Харкове й Попасна,
Чернігів, Бородянка ледь жива…
І Маріуполь – дихай, рідний, дихай;
Оклигуй, Бучо, нам ще буть та й буть!
Віками присусіджене тут лихо
На нас чаїло чорну ворожбу.
Тримайсь, Донбасе, Криме, не зневірся –
Ми в українських берегах одних!
В літопис неба московитські звірства
Вписались кривавицею війни.
І орки вже – над пропастю-напастю.
А Україна вся – на блокпостах!
Так рясно болю в цій весні – як рясту…
І нам цей ряст топтати ще й топтать!
4.04.2022.
***
Біла Русь, а ти ж мені ще біла,
Сіромахо, падчерко москви.
Як луку лукавого вмудрила —
На онучі збавить корогви?
Я ж твого Купала присябрила
До свого щирцевого єства;
Його пісню на москальські вила
Не віддай навічно німувать.
Біла Русь, а ти ж мені ще біла,
Хоч тебе заціпив чорний страх, —
Бо орда з твойого краю цілить
В наше з роду рідне РУСЬке пра.
Ранами Вкраїна скривавіла,
З нами світ світає проти зла…
Біла Русь, в мені ти болем білим
І своїм мовчанням запеклась.
23.04.22
Прокоментуєте?
