Як уже повідомляла litgazeta.com.ua, проректор Харківського університету харчування і торгівлі Віталій Бахтояров зганьбився через коментар в соцмережах про декомунізацію в місті. Бахтояров влаштував істерику через пост про ініціативу перейменування школи імені маршала Жукова. “Шоб ви здохли, бандерлоги довбані! Маршала Перемоги гнобите, сволочі! самі чого досягли? чим ви займаєтеся в житті?” – написав проректор (!) вищого навчального закладу.
Сьогодні стало відомо, що Другий апеляційний адмінсуд Харкова відхилив скаргу Харківської міськради у справі про перейменування проспекту Петра Григоренка на честь радянського маршала Георгія Жукова.
Нижче пропонуємо статтю харківського письменника Валерія Дяченка, яка була написана як коментар до скандальної заяви проректора і ще до судового рішення від 15 лютого.
Геніальний поет Павло Тичина, який прославив Харків у 20-х роках ХХ століття, живучи в слобожанській столиці й присвятивши їй чимало прекрасних рядків, написав:
Мобілізуються тополі
Під хмарним вітром нагорі.
Уже давно ми на порі,
Давно всіх кличемо до волі.
До волі, бідні, босі й голі!
Завдяки таким горе-керівникам, як колишній міський голова Геннадій Кернес, котрий нещодавно помер, та його команді марнотратників, ми всі стаємо бідними, босими й голими, а також задуреними пропагандою, спрямованою на розпалювання міжнаціональної ворожнечі й міжлюдського розбрату, коли брат іде на брата, коли кремлівський окупант, що хижо топче нашу землю й забирає наші багатства, має видаватися нам за співчутливу рідню. Прозрійте ж, сліпі й убогі духом харків’яни! Досить раболіпного схиляння перед кернесівцями! Долучайтеся до лав справжніх українських патріотів, мобілізуймося разом із геніальними тичинівськими тополями задля відсічі силам зла!
Так от, мало нам, харківцям, боротьби за ліквідацію проспекту Жукова, який прагне відновити міськрада, поправши святе ім’я генерала-правозахисника Григоренка, так тут прорізається ще один харківський жук-короїд на захист махрового москаля-маршала, ім’я якого підступно вписано у вивіску харківської школи. Та ще яке велике цабе: сам проректор університету харчування й торгівлі Віталій Бахтояров! От не хочеться йому навчати студентів, як правильно харчитися й торгувати, прагнеться йому займатися політикою та ще й прославитися на міжнародному рівні! Дивишся на світлину цього добре вгодованого й ширококостого парубка й гадаєш, чи там він сидить, чи не ліпше б йому працювати м’ясником у магазині, бо ж які руки пропадають! Щоправда, мій колега-журналіст Дмитро Браславський уже у двірники його записав. То що ж у Харкові за шум учинився?
Виявляється, Бахтояров – людина не педагогічна, а істерична, йому ще й лікуватися потрібно, і грамоті навчатися: «Шоб ви здохли, бандерлоги довбані! Маршала Перемоги гнобите, сволочі! самі чого досягли? чим ви займаєтеся в житті?». Кілька рядків, а скільки жовчі!
І це він звертається до людей, які борються за ліпший Харків, а це їхнє об’єднання нараховує вже майже 50 тис. осіб. І як педагогові вищої школи не розуміти, що там є люди з вагомими досягненнями і які добре знають, чим вони займаються в житті? Та це ж поставити на собі хрест, як на викладачеві!
А ще пана-товариша Віталія можна похрестити бодай запотиличниками (як у старій школі) за мовну неграмотність, безкультурність, обрáзу людської честі й гідності, а головне, за те, що він виставив себе «п’ятою колоною» Кремля, зганьбив себе як громадянин України, котрому геть незрозумілі справдешні українські істини, хоча б ті, які він нікчемно й, сказати б, по-москальському грубо, пробує захищати: адже перемога у Другій світовій – не українська, маршал Жуков, солдатський кат, – теж не наш. А ось хто має «здохнути» – це питання, і людині з таким прізвищем – Бахтояров – не вельми коректно навіть ставити його, інакше можна наразитися на судовий позов, бо він хоче, щоби здохли «бандерлоги довбані, сволочі», отже, політичні опоненти, а це для нього, треба розуміти, прихильники Бандери (а чому не Мазепи? Петлюри?). От як у людини мають бути повернуті мізки, щоб 50 000 харків’ян відразу ж зарахувати до бандерівців? Ось я, письменник, журналіст, педагог вищої і середньої школи, член ради обласної «Просвіти», котрий пройшов важкий шлях від комуніста, совка-есересерівця до національно свідомої людини, уважай, націоналіста-бандерівця, був би радий, якби в Харкові набралося п’ятдесят тисяч свідомих бандерівців, однак казати про це ще зарано. Ідеться тут радше про те, що політично зрілі харків’яни-законники прагнуть увести в дію закон про антикомунізацію і добре знають, хто такий маршал Жуков. Отже, давайте згадаємо й ми, хто він такий, а заодно, за контрастом, і хто такий генерал Петро Григоренко, який сповідував інші цінності й за якого мав би боротися кожен харків’янин, якщо він – гуманіст.
Отже, Жуков –
це послідовний сталінський сатрап, що отримав назвисько «кривавий м’ясник» через свою жорстокість у ставленні до власного війська: заради перемоги будь-якою ціною кидав солдатів у криваві рубки боїв, не думаючи при цьому ні про які тактики й стратегії порятунку воїнських життів, а відтак нажахав своїх західних союзників одвертими цинічними розповідями про це і лишився в правдивій історії в личині ката, сам собі винісши вердикт людиноненависника: «Солдатів не жаліти! Баби нових народять»;
нікчемний полководець, що здобував перемоги завдяки неймовірним утратам у живій силі й техніці; будучи начальником штабу збройних сил СРСР, саме він, маючи 5-мільйонну армію й усі переваги в живій силі, зброї та техніці (танках, авіації й т. ін.) над німцями, із тріском програв військам окупантів 1941 року, і лише доля та майже 30 мільйонів покладених за волю життів наших предків урятувала всіх нас від остаточного поневолення несамовитим Гітлером;
начальник-самодур, котрий виносив абсолютно незаслужені масові розстрільні вироки власним офіцерам, підриваючи боєздатність військових сил;
банальний мародер: прочесав усю Німеччину, грабуючи коштовності, автівки, одяг, антикваріат та ін.; віз із Заходу добро ешелонами, як і підлеглі йому слухняні офіцери-раби;
самозакоханий хвалько: після війни став приписувати собі чужі заслуги, зокрема, ставив себе вище за генералісимуса;
несамовитий українофоб: разом із підляком Берією за вказівкою, звісно, ката всіх народів Сталіна розробляв план виселення всіх українців до Сибіру (це ж просто людоїди!).
Петро Григоренко – бойовий совєтський генерал, видатний військовий теоретик, талановитий і чесний, котрий нищівно критикував криваві методи ведення війни Г. Жукова, його провальну тактику, що вела до неймовірних утрат, дику жорстокість у ставленні до солдатів та офіцерів, масові, нічим не зумовлені, крім власної дурості, розстрільні вироки своїм офіцерам; він переосмислив свою роль у житті, подолав, зокрема, у собі рабську совкову свідомість, збагнув, що треба стати на захист загальнолюдських цінностей і свободи всіх народів і заснував та очолив Харківську правозахисну групу;
видатний правозахисник-дисидент, який, попри застосовані до нього жорстокі репресії з боку совєтської влади, послідовно й не зупиняючись ні на крок, боровся за людські права, вимагаючи від СРСР виконання своїх же законів;
визначний борець-праведник, що заохочував і покликав інших до змагань за людські права своєю діяльністю, адже послідовно поєднував слово з ділом;
один із перших і послідовних захисників прав кримськотатарського народу.
Як бачимо, дилема тут така: або – або. Або ми на боці людяності, або винищення людей, або підтримуємо честь, совість і правду, або потураємо всьому найгидотнішому, наймерзеннішому, що тільки може бути в людині – рабству, брутальності, ницості й підлості. І більшість харківських міських депутатів готові, здається, переступити крайню межу «совковості», себто вони дружньо йдуть уперед, обернувшись головами назад; так от, ці авантюристи хочуть згубити місто, закликаючи своїм рішенням «за Жукова» сюди війну (авжеж, путінці-жуковці поряд!), сіючи хаос і безлад у головах простих харків’ян.
Груба спроба міськради відродити криваві жуковсько-сталінські традиції у Харкові веде до джерел так званої «Харківської народньої республіки» 2014 року, до якої докладав зусиль і наш, «із усіх боків неповторний», колишній міський голова. Що, знову за своє, совєтсько-московське. Отже, історія вчить тому, що не вчить нічому? У пана (а швидше – товариша) Кернеса вже давно було пір’ячко на писку, він своєю діяльністю напрацював на слідства, суди, за ним, як кажуть, тюрма плакала.
І ось проявився публічно ще один. І висновок щодо нього напрошується теж один: проректор українського вишу Віталій Бахтояров, представник «п’ятої колони» Кремля, якому явно не місце в українському виші, люто бажає смерті чесним і порядним харків’янам, справжнім патріотам України, які справді борються за ліпший український Харків і яким із такими, як Бахтояров, не по дорозі (він, до речі, підписаний на пропагандистські сторінки «Росія 1», «Made in USSR», «Полк Перемоги» і «RT», себто годується ідейною отрутою путінських рабів-московитів).
Хто ж вони, усі ці представники «п’ятої колони», після цього? Звісно ж, політичні злочинці, яких треба судити бодай нещадним судом народного гніву.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
