Люди пізнаються у біді.
Пізнаються в радості ще більше.
Як були колись ми молоді,
прагнули до успіхів найбільших.
І були вони, були у нас.
Пригадаймо черги ті на «Тіні…» *,
що Париж заполонили враз
і йому відкрили Україну.
Вічний феномен Івасюка,
що піснями розбудив синхронність
нації, що стала, як ріка,
попри всю наявну безборонність.
В нас на успіх права не було.
І за цим московським алгоритмом
мірялось усе, що відбуло,
залишились незабутні ритми.
Євроуспіх винятком не став.
Знову смерть летить на Маріуполь.
На снарядах ворог написав
скерування за вчорашній успіх.
Нам у цім немає дивини.
Час усе розставив на полиці.
Приховав зернини таїни
в слові невмирущім «паляниця».
Наша мова – то наш оберіг.
Із глибин віків вона воскресла.
Тисячею незвіданих доріг
йде вона і «Калуська оркестра».
*Йдеться про фільм С. Параджанова «Тіні забутих предків».
15 травня 2022 р.
Прокоментуєте?
