Василь Клічак: «Оприявнилась врешті суть…»

0
226

ОРДА
 
Увійшли. Він їх радо зустрів.
Перед кожним із них прогинався.
І стола їм завчасно накрив.
На прихильність гостей сподівався.
 
Помилився. Не гості вони.
Повпиналися заздрісно в статки.
Все дозволено під час війни.
Наплювати на всякі порядки.
 
— Харашо ти живьош, дєпутат !
Дай, хахол, нам вадяри побольше.
— Рєбятішкі, да я же ваш брат ! –
І кому це ти мізки полощиш ?
 
Ще хотів щось повчальне сказать.
Та умить перервалася фраза.
На оленячий ріг автомат
хтось чіпляє за пострілом зразу.
 
І навстоячки вже за столом
п’ють горілку і труп матюкають.
І за кожним гидким матюком
все, що бачать, у міхи згрібають…


ЧУДЬ
 
Довго-довго бродила душа.
То сприймала, то не сприймала
те, як звужується межа.
Іще трохи – й її б не стало.
 
І хіба не твоя вина,
не твоє потурання тихе,
що таємна велась війна.
І не бачився з неї вихід.
 
Оприявнилась врешті суть,
як поперла орда відкрито.
І ісконно голодна чудь
вже почистила навіть корита.
 
А кормів з України нема.
Чути ляпаси люті по писку
без вагань – недарма чи дарма?
Безвідносно – далеко чи близько?..

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я