* * *
Відхилімо книжки про війну,
Світову, ту, що названа Друга.
І розвіймо усю пелену,
що зумовлена втратою друга.
А ще втратою ближніх, яких
проводжаємо у невідомість.
І пектимуть колись сторінки,
що правдиву складатимуть повість.
І відчується болем від ран
не одна в кожній п’єсі ремарка.
Десь в окопах в цю хвилю роман
Визріває на рівні Ремарка.
ВАНТАЖІВКА
Вона із тих, хто має привілеї,
коли довкруг здригаються світи.
Не кожен міг упоратися з нею –
елементарно просто завести.
Була вона в московському полоні.
Та зовсім не служила ворогам.
Завадила повзти автоколоні.
Покинута, згодилась лісникам.
І попри весь її примхливий норов,
розвозить для людей деревину.
І чується, як легінь, гонорово.
І має десь прокляту цю війну.
Прокоментуєте?
