* * *
Як Твій Син, що смертю смерть поборе,
Боже, увійди в зелені коридори.
І себе бодай на мить яви
в кожному схилянні голови,
у повітрі, в течіях вітрів.
ув очах убитих малюків.
І хлюпни хоч пригорщу тепла
всім, що доля в лихові звела,
подихом Твоїм їх згуртувала,
як човни рибальські вздовж причалу,
що не є заручниками горя.
Боже, увійди в зелені коридори!
* * *
Виходять люди вранці зі сміттям.
Контейнери порожні ще в подвір’ях.
І знов висять загрози над життям.
І свідки цьому не лише повір’я.
Відважні мери українських міст
наснажують не тільки оборонців.
І армії впотужнюється міць
без сподівання на «росу на сонці».
Готові орки ритися в смітті.
А дехто вперше бачив унітази.
Не вірилось раніше, що в житті
можливі ще й такі дикунські пазли.
Прокоментуєте?
