Зустрічаються з ним. І говорять із ним.
Чують запах якийсь наркотичний.
Він нагадує їм геть розсіяний дим,
що ввірвався неждано й незвично.
Чи з Карпат, чи з Балкан, чи з самої тайги
прошмигнув, як ракета, той запах.
І хазяїн веде перемовин круги,
голос тихий кладе чи підвищує раптом.
Не второпав нічого його візаві.
І про що говорили – не скаже.
Мов були якісь теми, цікаві й нові,
і просунулись ніби в розумінні на сажень.
Не згадає, про що говорили, Макрон.
І в артистів кіно мов відібрана пам’ять.
Все було, пам’ятають, таке, ніби сон.
І розмова була. Та застигла, мов камінь.
Десь лишився у пам’яті запах, як дим.
То шаман чаклував щось евенський.
То нехай. Та навіщо, спитаймо, з таким
зустрічатися хоче Зеленський?
Прокоментуєте?
