Василь Махно. Ardea alba

0
172

Плавний політ білої чаплі заворожує. Я споглядаю за нею у надвечірньому серпневому небі, аж поки вона не розтане в небесній імлі. Можливо, ця увага до птахів з отого кружляння бузьків й мого викрикування: «Бузьок Никола – крутивсє довкола»; з наївної дитячої віри, що там, у вишині, птах мене чує й тому кружляє. Чи блискавичні польоти ластівок перед дощем уздовж гостинця, а ви разом із ровесником намагаєтеся їх упіймати. Ластівки прошмигують над вашими головами і крізь невміло розставлені руки та знову летять із викрутасами. Їм, як і вам, подобається така гра. Ну, власне політ будь-якого птаха викликає відчуття заздрості та недосяжності. Я завжди намагався дивуватися їхньому вмінню втиснути своє тіло в потоки повітря і вправно утримуватися в них, а ще – постійному спогляданню землі та вод із небесного склепіння. Зрештою, птахи, імовірно, особливо нам не заздрять, що ми ходимо обома по землі й спілкуємося дивною для них мовою. У них є своя – пташина, а яка краща – невідомо. Тепер у надвечірньому статен-айлендівському небі тільки рвані хмарки, і я починаю міркувати, що десь там, у прибережних заростях, де гніздяться чаплі, птаство вкладається до сну. Мені ніколи не вдається прослідкувати, куди ж вони летять. Найчастіше один або ж пара з’являються над океаном і пролітають углиб острова. Місцеві орнітологи, що відстежують, завдяки електронним пристроям, схеми чаплевих польотів, показують, що за сезон чаплі облітають острів безліч разів, а тоді восени відлітають. Узагалі птахів на острові чимало – від горобців та ворон до кардиналів, чапель та яструбів. Чайки, мартини та баклани – ті завжди при океані. У чапель особлива грація завдяки гнучкій шиї та дротяним ногам. У шлюбний період тонке прядиво хвостового пір’я нагадує вельон, тонку пелерину, ажурне мереживо. Власне, чапель нещадно відстрілювали заради цих довгих і гнучких пір’їн. Еґретками прикрашали жіночі капелюшки та волосся. Винищення білих чапель на початку двадцятого століття обчислювалося мільйонами. Книжна традиція, тобто згадки про чапель – давні. У юдейському бестріарії, як мені уявляється, насамперед ці згадки стосуються правил заборони вживання в їжу тої чи іншої тварини чи птаха. До таких заборонених належить і чапля. Про що там ідеться? У давньоєврейських текстах чаплю названо анафою, яку потрібно уникати. В обидвох книгах – Левитів та Второзаконія – чапля разом із лелекою, одудом і лиликом уважаються нечистими. У природознавчій книзі «Фізіолог», що повстала в александрійському, а згодом у латинському, старослов’янському списках, подається спроба осмислити навколишній світ як систему знаків та символів. Не останню роль відігравали в цьому об’єктному позначенні світу птахи. Звісно, що в єгипетській Александрії, де сходилися та співіснували поганська, юдейська та християнська моделі пізнання світу, у ті перші роки формування християнського догматичного і філософського тексту будь-яка річ чи подія співвідносилися з біблійним сюжетом. Паралелі й співставлення зустрічаються в багатьох місцях «Фізіолога». Поява такої книги, написаної грецькою мовою кимось із перших християнських письменників, яку згодом перекладено ефіопською, вірменською, грузинською, сирійською, коптською, романською мовами, розширювала різні способи стосунків людини та навколишнього середовища. Приблизно в 400 році «Фізіолога» переклали латинською мовою, а на Русі з’явилися переклади в десятому столітті. Як свідчать джерела, перші грецькі рукописи були анонімними, а згодом до імен авторів списків додалися Епіфаній Саламінський, Василій Великий, Петро Александрійський чи Іван Золотоустий. Як сказано, латинський «Фізіолог» передував слов’янському, хоча в обох випадках існують різні списки, одні – повніші, інші – з різними купюрами. Але, у принципі, тваринний світ, починаючи від давнього Єгипту та Римської імперії, ставав предметом постійного опису та уявлянь, а згодом у християнстві певні ознаки тварин чи птахів оздоблювалися в сакральний зміст. Але не тільки. Чимало письменників дозволяли собі переповісти різноманітні історії, у яких описані неймовірні події. Зокрема, примітна розповідь про битву пеліканового, журавлиного та інших водяних птахів, включаючи чапель, із воронячим воїнством. Відбувається ця битва кожного року в країні Лукії на річці Ксанфоні. Якщо в тому бою перемагають журавлі з чаплями та іншими близькими їм пташиними родами, то зародить пшениця та злакові, а якщо вороняче військо – то буде добрий приплід корів та овець. У китайському середньовічному живописі існує напрям хуаняо-хуа, у перекладі «квіти та птахи». З одного боку, такі малюнки були предметом хатнього декору, а з іншого – зображення чапель серед озер і водоймищ із  лотосами чи іншою прибережною рослинністю містило у собі певні символічні коди, побудовані на тотожності звучання графіки гієрогліфів. Для прикладу, чапля з лотосом могла прочитуватися як певне побажання, а не виключно як пейзаж із птахом. Мистець Люй Цзи зобразив у картині «Осінні чаплі й гібіскус» трьох чапель. Взагалі рослинна декорація – гілки гібіскусу, сливи, абрикоси – проступають так само чітко, як і зображувані птахи, а от тло, особливо осіннє, як правило, розмите, у пелені туману. Як свідчать джерела, гієрогліф «чапля» прочитується в китайській мові як «роздумування», тому три чаплі – це пересторога блискавичним рішенням – як у нас кажуть, сім раз відміряй. Японська живописна традиція катьога – це ті ж «птахи та квіти». Якщо в середньовічній китайській та японській традиції зображення птахів та квітів виключало зображення людини, тобто її присутність була умовною: спостерігач – той, хто милується цим каліграфічним чорнильним пейзажем, виконаним на шовку або папері, то, до прикладу, чапля в середньовічному європейському малярстві виступає жертвою. Найбільш популярний мотив – битва сокола з чаплею. Мідна гравюра Яна ван дер Страта «Так падає благородна чапля з дрижачим пір’ям, підбита соколом, літаючи над високими хмарами» 1596 року. Насправді, коли влаштовували полювання з соколами, нерідко жертвами мисливського азарту ставали чаплі. Очевидно, що те ж благородне пелеринове пір’я й було причиною мисливства. Чапель сполохував постріл рушниць або пси. Як тільки птаха здіймалася вгору – випускали для переслідування одного сокола. Оскільки чаплі можуть злітати досить високо, а соколи, як правило, намагалися атакувати їх згори, то на допомогу першому соколу випускали інших, які добивали чапель у повітрі або змушували їх, знесилених, спускатися на землю. На гравюрі дер Страта зображено саме такий епізод полювання. Кінно і пішо мисливці з псами й соколами на тлі лісу та галявини полюють на чапель. У небі відбувається найдраматичніший епізод – сокіл атакує чаплю, а на землі – уже кілька добитих чапель, до яких першими добігають мисливські пси.  Я знаю, що навіть іще у вересні зможу побачити білих чапель. Мені невідомо, куди вони відлітають перебути зиму, скільки триває їхній політ і наскільки він небезпечний. Їхня грація й зграбність у сповільнених рухах на землі компенсується неймовірною плавністю польоту з широким помахом крил і витягнутими, як струни, ногами. Інколи здається, що вони пірнають в молочні ріки й виринають іще білішими.

Джерело: zbruc.eu.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я