Василь Махно. Весілля

0

я дивлюсь: підпливає срібний карась
у камзолі з луски – видно що князь
пробудився з зими – і шасть у весну
і пропливши між стебел струнких комишів
він покраяв ріку наче ножі
крають хліб – і зиму пісну
 
і кисневий голод – і втрачений дім
в товаристві сиріт і нещасних вдів
в теплій глині – в жупані намулу
у накритій кригою сонній ріці
у сонорних звуках що клеплять клевці
у таємній мові яку ми забули
 
ну звичайно коли надходить весна
він шукає князівну – ріка ж одна
прокидаються йорж ковбель та окунь
також князі та мабуть поети
і ріці на раменах доведеться нести
і себе і всіх весняним потоком
 
і як тільки крига стане умить водою
князь підкрутить вуса із бородою
і почистить камзол сріблом розшитий
зазіхатиме звісно на гроші та посаг
«і якщо не погодишся – готов на постриг
вір мені – присягне – Марґарито»
 
він також обіцятиме їй золоті гори:
«по весіллі – побачиш зі мною море
і життя наше буде щасливим і вічним»
наговорить звичайно юній князівні:
– «буду я мужем до смерті вірним»
– «і будь-хто за мене посвідчить»
 
та зберуться родичі й скажуть – вдівець
що порожні кишені та гаманець
тільки срібний камзол на ньому
що даремно прийняла перстень вона
розуміють – надходить весна
та хіба її виганяють з дому?
 
не умовили – бачу: князівна та князь
їх посріблена нитка в одну заплелась
– що ж не трапиться в вірші поета –
я кажу що я був на одному з весіль
коли в річці цвітуть плавники карасів
– щастя тобі Марґарито!
 
03.04.2021

Джерело: zbruc.eu.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я