Василь Махно. Яструб поетичний

0
102

Надійшло літо: відшуміли пташині шлюбні переполохи, втихомирилися пташині горла, що виспівували ораторії весні та пробудженню природи, повилуплювалися з яєць пташата – й шкаралуща, що правила їм за власний дім, повипадала з гнізд. Просто вона їм уже непотрібна. Пташине потомство попідростало і вбирається в пір’я. Не потрібно бути орнітологом, щоби помічати, як у високості неба з’являються чайки, баклани, білі чаплі та яструби. А горобців, дроздів та кардиналів із червоними погруддями, наче їх виварили кіновари в суміші вохри чи виноградної лози, побачиш протягом дня неоднораз. Перелітають, пурхаючи, у своїх їм відомих справах. Інколи бачиш, як «пасуться» дрозди. Вони прилітають зграйками і, розсипавшись по галявині трави у парку чи на стадіонному полі, видзьобують поміж стеблин якусь зернину, що встигла дозріти та упасти долі. Щось вони там знаходять у пирію, грициках, лободі чи конюшині. Або як перед зливою «купаються» в порохах горобці. У пташиному світі існує свій біологічний годинник і свої регулятори-інстинкти, а нам доводиться за цим спостерігати та на свій лад тлумачити їхню поведінку. Птахи також віддавна поселилися у словах, тобто від міфології до літератури, увиразнюючи для нас символіку світу та підсилюючи нашу здатність до порівнянь. До того ж наше прагнення до польотів, яке ми із заздрості поцупили у них же, двокрилих літаючих сотворінь. Такої кількості яструбів, приклеєних до голубої емалі неба, яких доводилося бачити за мій американський час, я не бачив у жодній іншій країні, куди закидали мене справи поетичні чи пізнавальні. Птахів на світі чимало, але особливі, з якоюсь царською шляхетністю, від будови тіла до особливостей польоту, видаються мені роди яструбиних та орлиних. Саме про яструбів мені б хотілося поговорити. Політ яструба заворожує. В ньому є щось магічне, якесь уповільнене роздивляння світу, хоча відомо, що головна ціль цих польотів – це полювання. Так, але не завжди – інколи яструби довго кружляють й кружляють, наче насолоджуються своєю перевагою дужих крил, міцного дзьоба і пронизливих кігтів. Ти дивишся, задерши голову, і стаєш співучасником того кружляння, наче перебуваєш при гончарному крузі, крутишся разом із ними аж до запаморочення голови. Можу сказати, що яструби наблизились до нас упритул. Недаремно їх помічають у міських парках. Деколи яструби на диво будують гнізда навіть на пілястрах будинків, звідки у певен час доноситься тонке скигління їхнього виводку. Одного я бачив на мангетенській вулиці: звідкись він замертво звалився на розпечений липневим сонцем асфальт. Він лежав, наче фараон у саркофазі, відкинувши вбік свою голову із хижим дзьобом, – і, схоже в останній конвульсії, стиснувши «в кулачок» кігті. Перехожі обминали його, дехто тут же знимкував. А я вирішив позаглядати, звідки ж цей молодий яструб упав. Моє обмацування очима найближчих будинків нічого не прояснило. Хтось зателефонував до міських служб, які передадуть мертвого яструба орнітологам для досліджень і з’ясують: що саме, яка така напасть підкосила того красеня. В місті хижакам є чим поживитися: їхні жертви – білки, голуби, горлиці, горобці, пацюки, миші – усе, що поменше від їхнього крупного тіла, зігнутого скобою дзьоба і діткливих кігтів. Кажуть, що варто побачити міграцію яструбів – незабутнє видовище, коли одночасно в осінньому небі кружляють кілька сотень птахів. Натрапити на таке дійство, на такий повітряний вир можна у вересні, коли яструби готуються залишати північноамериканські широти, міняючи їх на південні. З одного боку, це якась творена на наших очах симфонія прощання, у якій чорні цятки яструбів із широко розпрямленими крилами схожі на рухомий нотний стан. Диригент з оркестрою, слово честі, за такою музикою не поспів би. Я не даремно порівняв яструба із фараоном, бо в єгипетській міфології яструбина присутність наявна. Зрештою, Гор, син Ісіди та Озіріса, який зображувався з пташиною головою, – це оприявлення синової пімсти за смерть батька. Він навіть пожертвує своїм оком, щоби воскресити батька. Взагалі яструбині очі Гора символізують сонце і місяць. Двоє китайських поетів епохи Тан, Лі Бо і Ду Фу, з їхньою підкресленою увагою до природних циклів та тонких, майже акварельних картин сучасного їм світу, не оминули ні птаства загалом, ні яструбів зокрема. У Лі Бо є вірш «Ода великому птахові Пен», написаний ритмічною прозою в жанрі фу. Звісно, велика птаха Пен, в образі якої змішалися філософські та літературні джерела, сягає й Небесної брами, і Небесних мостів. Це символ шляху самопізнання і предтеча всіх начал. Натомість у Ду Фу відомий вірш «Намальований яструб», або ж інша назва – «Яструб на білому шовку». Річ у тім, що соколине полювання прийшло до Китаю з півночі, тобто, очевидно, з монгольських степів, у яких і по нинішній день це практикують. При імператорських дворах плекали мисливських птахів і полювали з ними. Ду Фу описує намальованого яструба на шовковому полотні, який готовий зірватися й розколошматити будь-яку свою жертву аж до крапель крові, що бризне по траві. Поетика мінімалізму дозволяє Ду Фу схопити яструбину суть без міфології та символіки, та все ж у читача виникатимуть порівняння не щодо самого птаха, а що його інстинктної дії – убивати. В ісламській традиції птахи наповнюють своєю символікою пошуки пізнання Творця та самопізнання себе. Рудакі, до прикладу, порівняв яструба зі смертю: «Ми – наче горобці, а смерть як яструб жде». Мабуть, цікавитиме нас також суфійська поезія, у якій птахи уживалися в рядках касид та рубаїв, виконуючи символічну роль уособлень та перенесень знаків та смислів містичного ісламу. Перенесення смислів важливе у тому, що птах – це метафора душі. Один із найбільших поетів-містиків Джалладін Румі, говорить про сокола-яструба, що повертається до свого султана. Суфійська містика взагалі розуміла й осмислювала рухомість світів, тобто пташиний політ і повернення до господаря, так, що її не варто трактувати інакше, аніж повернення душі до Творця – до того, хто має право нею розпоряджатися. Поети-суфії говорили про видиме, натякаючи на невидимі й незрозумілі речі. Найдоцільніше їм потрібно було оперувати зрозумілими більшості символами, один із яких – птах. Інший не менш відомий поет-містик Аттар написав поему «Розмова птахів». У цій алегорії розповідається, що птахи хочуть відшукати свого пташиного царя Сімурга – до речі, зображуваного як сокола чи яструба з жіночими грудьми, інколи як пса з крилами. От коли по довгих пошуках птахи наближаються до води, уявного дому свого царя, то кожен із них бачить тільки своє відображення. Яструб як поетичний образ не зникає з поезії ближчого нам часу, зокрема двадцятого століття. Вільям Батлер Єйтс, Роберт Пенн Воррен і, нарешті, Тед Г’юз, англійський поет, чоловік Сільвії Платт, що видав свою першу збірку під назвою «Яструб під дощем», долучились до розлогого яструбиного поетичного тексту ув світовій поезії. Я шукав яструбів у Філіпа Ларкіна, Єгуди Аміхая і Чеслава Мілоша, але даремно. Мабуть, варто пошукати в латиноамериканців, бо їхні поети не могли не помічати у небі яструбиного кружляння, а у міфології індіянців яструб – захисник і провісник. Достатньо виїхати за межі Нью-Йорка, принаймні у напрямку Монтоку, і через певен час можна побачити яструбині плавні танці у безмежному океані неба. Яструби кружляють над дорогами, містечками, пагорбами, черкаючи крилами безмежні горизонти і чекаючи на своє місце у нових віршах новітніх поетів.

02.07.2022

zbruc.eu

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я