Василь Стус: бунтівник із 60-х, довкола якого досі ламаються списи

0

Київський апеляційний суд дозволив поширювати книгу журналіста Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», яку перед тим заборонив інший суд на вимогу Віктора Медведчука. Він згадується у книзі, оскільки свого часу був адвокатом Стуса. Про це пише bbc.com.

Ця судова битва знову привернула увагу до поета, що належав до бунтівних українських шістдесятників.

То яким же був Стус? Як і за що його арештовувала радянська влада?

Дитинство на Донбасі

Василь Стус

Стусове дитинство пройшло на Донбасі. Він випускник Донецького університету.

Почав літературну кар’єру, подав до видавництва свою першу збірку. Захоплювався Максимом Рильським і Миколою Бажаном, перекладав Рільке. Здавалося б, життєва дорога вже визначилася.

Але хрущовська відлига закінчувалася, заморозки поновної сталінізації дошкуляли все більше. І незгодні заявили про свою позицію.

Василь Стус був членом київського Клубу Творчої Молоді, який устиг зробити дуже багато для реабілітації здобутків двадцятих років. Вечори пам’яті Миколи Куліша, Леся Курбаса оберталися фактично політичними маніфестаціями.

4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» Іван Дзюба повідомив зі сцени про арешти української інтелігенції.

Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл закликали всіх, хто протестує проти репресій, устати. Відтоді всі вони опиняються під невсипущим поліційним наглядом.

Поступово поширюється самвидав. 1970 року В’ячеслав Чорновіл започатковує у Львові нелегальний часопис «Український вісник», у якому публікуються й вірші Василя Стуса.

Ув’язнення

Протестні листи, звернення передають за кордон, вони з’являються у демократичній західній пресі.

Влада, яка видавала себе за оплот свободи, мусила якось виправдовуватися. І — посилювати репресивний тиск. Уперше Василя Стуса арештували 12 січня 1972 — тоді пройшла ціла хвиля «різдвяних» ув’язнень.

До Києва поет повернувся восени 1979 року, а вже у травні наступного року знову опинився за ґратами. І отримав 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Вийти на свободу йому вже не судилося.

Василь Стус не захотів поступитися гідністю. Ані особистою, ані своєї нації.

Його вірші погано надаються для пропагандистських гасел, адже це поет глибокого розмислу, автор, який не спокушався готовими чужими істинами й уперто шукав свою, виношену і виважену.

Вибудував ієрархію цінностей, яким не зраджував. Стус написав заяву про відмову від радянського громадянства, пояснюючи, що обстоювання демократичних цінностей несумісне з радянською системою.

Волів сам потрапити в ув’язнення, аніж дозволити ув’язнити своє слово, тобто писати на догоду цензорам і можновладцям. Відповідальність за реалізацію свого Божого дару ставив вище за всі блага й спокуси.

Аніж жити на (згадаємо назву його збірки) «веселому цвинтарі», уважав за краще у тюремній камері, у зоні малій, мордовській, а не великій, всесоюзній. Його поезія поставала не з примусу, а з автентичного переживання. Випало жити в такі часи, коли довелося заплатити дуже високу ціну.

З табору до Лондона

Утім, навіть табірний простір українські політв’язні зуміли контролювати, попри жорстокий режим і свавілля тюремників. Налагодили канал передачі, і вірші Василя Стуса долали і колючий дріт, і кордони та митниці. Збірка «Зимові дерева» вийшла у Лондоні.

Дуже рано зрозумів приреченість своєї долі. У листах до рідних стверджував, що не нарікає, бо свідомий свого вибору. Хтось має захищати свою землю, «комусь же треба підставляти свої плечі. Ось я й підставив свої і мушу триматися». А відтак знав, що матиме право «в смерті з рідним краєм поріднитись»:

Бо жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Своїм взірцем іноді називав Сковороду. Однак сковородинські шукання і заглиблене самопізнання погано співвідносилися з духом ницого часу. Коли загинула художниця Алла Горська, Стус присвятив її пам’яті вірш. Це Горська не побоялася приїхати у мордовську зону і довго стояла коло табору, аби її побачили ув’язнені друзі.

І Василь Стус писав про святість їхньої дружби, про Україну, «де жменька нас. Малесенька шопта / Лише для молитов і сподівання. / Усім нам смерть судилася зарання».

За його ж визначенням, волю вони могли для себе здобути лише в неволі.

Життєпис Василя Стуса дає змогу глибше пояснити і спонуки невпинного спротиву, і механізми поневолення.

книжка

Без уваги до найдрібніших деталей, свідчень, спогадів не зрозуміти сутність бунтівного шістдесятництва.

Адже це вони, молоді дисиденти, поети, художники, журналісти, науковці, лікарі, незгодна й незгідлива інтелігенція, почали боротьбу проти авторитаризму й реставрації сталінізму.

Засвідчили можливість протистояння навіть за безвихідних, здавалося б, обставин.

Віра Агеєва, професор Києво-Могилянської академії

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я