Вони не тільки запитували, а й водночас у цей час писали свої твори. Вони – це учні аж трьох 5-х класів столичного навчально-виховного комплексу «Ерудит», які того вже традиційно тривожного дня відвідали урок «Творча зустріч із…».
Темою уроку стала моя розповідь про веселі повісті для дітей середнього шкільного віку, написані в різні роки, а потім зібрані до трикнижжя «Зі швидкістю літа». Плюс спогади про свої шкільні роки та дитячі пригоди. Малих слухачів, схоже, неабияк зацікавив той факт, що мрія написати книжку про кумедні та інші пригоди хлопчаків з’явилася у мене якраз, коли ходив до 5-го класу. І я зрадів, коли одна з п’ятикласниць чемно підняла руку і сказала, що також уже пише різні «історії».
Про що розпитували? Та про все! Як називалася перша книжка і чому так? Де я навчався, окрім школи? Чому колись занесло до журналістики? Яких письменників найбільше читав у дитинстві? Яка написана мною книжка є улюбленою? Як звали моїх хатніх котів? Якою іноземною мовою хоч трохи володію? Чи збираюся дописати повість, котру, як згадував, кілька разів розпочинав писати у 5-му класі? Чому взявся писати не для малят, а для саме для учнів середнього шкільного віку? Про що і про кого пишу зараз?..
Словом, цей урок видався аж напрочуд творчим. До того ж після умовного дзвінка на перерву (світло якраз вимкнули) один із хлопчаків показав у зошиті списані три сторінки «твору», який він написав якраз під час нашого спілкування. Потиснув його майже творчу руку і подумки почухав свою потилицю. Бо я у 5-му класі на уроках тільки нишком читав під партою художні книжки, а повість намагався писати вдома у цілковитій тиші чи під муркотіння кота…
Що ще? Звісно, п’ятикласники придбали трохи примірників трикнижжя «Зі швидкістю літа». Аби почитати ці повісті про них і для. А ще, аби й собі долучитися до волонтерського проєкту: виручені кошти за згадані веселі твори мають дуже серйозний підтекст, адже перераховуються для потреб Захисників України.
Павло Кущ
