Ювілей Майка Йогансена — привід перечитати твори культового харківського авангардиста, причетного до численних мистецьких подій, містифікацій і пародійних розіграшів ренесансного пореволюційного десятиліття.
А також — до творення модерного елітарного мистецтва, яким захоплюються подосі.
Навіть ті, хто не читав Йогансена, можуть знати назву його збірки «Балади про війну і відбудову», адже її «привласнив» як цитату Сергій Жадан, віддавши данину вдячності улюбленому письменникові.
Його розстріляли 27 жовтня 1937 року у Києві як «ворога народу».
Німець, який обрав українську
Найхимернішим, найбільш грайливим романістом українського високого відродження початку минулого віку був таки Майк Йогансен.
Як і його літературні ровесники, мав відвагу порвати з шанованою традицією та позбутися комплексу колоніальної меншовартості.
Етнічний німець, він сформувався як людина російської культури, та й писати починав російською. Але в столичному мистецькому Харкові ця мова ставала марґінальною: у проголошеній радянською владою «боротьбі двох культур» імперська тоді вочевидь програвала.
І блискучий вихованець Харківського університету самохіть обрав українську ідентичність.
Заперечення традиції поширювалося на все, воно змусило навіть змінити дане батьками ім’я Михайло на екзотичне Майк. Пристрасть до художнього експериментаторства штовхала його у різні, здебільш незнані й неходжені, царини та простори.
Робота в кіно
Був кіноманом. А коли в Харкові постало Всеукраїнське фотокіноуправління, легендарне ВУФКУ, то саме його, неперевершеного лінгвіста й знавця мови, запросили писати титри для німих фільмів.
Українізація кіногалузі наражалася (знайомий нам і нині сюжет!) на потужний спротив. Але до рівня невибагливої масової аудиторії Йогансен опускатися відмовлявся.
А коли зрозпачені кінопрокатники бігли скаржитися всемогутньому директорові ВУФКУ Захару Хелмно, що от титрувальник понаписував щось геть неврозумливе, очільник кіноуправління незворушно відповідав: він професор, він знає.
Так і утверджувалася висока планка українського «великого німого».
Якраз Йогансен був одним із авторів сценарію першого резонансного фільму Олександра Довженка «Звенигора» (1927).
З Довженком Йогансена єднають дружні взаємини. Саме Сашко, — як називали тоді молодого художника — завсідника редакції харківських «Вістей ВУЦВК», — був прототипом українського дипломатичного консула в романі Йогансена «Пригоди Мак-Лейстона…».
Кіносценарій «Звенигора» Йогансен писав разом із Юрком Тютюнником, амністованим натоді генералом уенерівського війська, блискучим оповідачем і мемуаристом, невдовзі арештованим ГПУ. На Тютюнникових спогадах, до речі, частково ґрунтувався і сюжет «Чотирьох шабель» Юрія Яновського.
На одеській кінофабриці ВУФКУ текст не сподобався, проте молодий режисер Довженко все ж узявся його ставити. В автобіографії згодом писав, що переробив сценарій процентів на дев’яносто. У новій редакції було загострено класові суперечності, зроблено ідеологічно «правильні» соціальні акценти.
Йогансен після цього зняв своє ім’я як сценариста, і про його причетність до появи одного з найкращих українських фільмів двадцятих років майже не згадувано.
Джаз-ревю галопом по Харкову
У белетристиці він найбільше, здається, любить ламати жанрові канони. У «Пригодах Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» пробує завоювати масового читача, дбаючи насамперед про карколомний легкотравний сюжет і екзотичність зображених подій.
Як і інші тодішні модерністи, цікавиться театральними новаціями Леся Курбаса і навіть пише для «Березоля» оперету «Мікадо» (у співавторстві з Миколою Хвильовим і Остапом Вишнею) та ревю «Алло на хвилі 477».
Ця остання фраза завжди передувала тоді передачам харківського радіо, яке транслювалося на частоті 477 метрів. Прем’єра першого українського джаз-ревю (автором музики став Юлій Мейтус, використавши, зокрема, модні танцювальні мелодії чарльстону, шиммі) відбулася у курбасівському «Березолі» 9 січня 1929.
Перша дія називалася «Галопом по Харкову», далі ошелешені глядачі переносилися в далеку Америку, а вже у третій дії автор — таки ж Остап Вишня! — ставав водночас і героєм вистави.
Це та сама вистава, рімейк якої відбувся у Києві 2018 року. Тоді знаменитий піаніст та композитор з Нью-Йорка Ентоні Колман блискуче зіграв джазові варіації з «Алло на хвилі 477».
Полювання в Швейцарії
Окрім мистецтва, Йогансен мав ще безліч захоплень. Тішився славою непереможного тенісиста й більярдиста. Від усіх проблем волів утікати на полювання.
Причому полювати Майк їздив… у Швейцарію. Ні, не гірську приальпійську, а степову. Село з такою назвою офіційно існувало на мапі Харківщини. Один з районів Харкова й нині називається, до речі, Нова Баварія.
Швейцарію Майк Йогансен згадав у вигадливій назві свого найкращого роману «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію».
Доктор таки справді виглядає «ученим», а от прекрасна італійка Альчеста під час романної подорожі дарувала сексуальні втіхи чи не всім зустрічним, окрім невдатного романтичного Леонардо.
Така собі доволі зла й безжальна пародія на романтизм, зокрема й на сюжети романтичного кохання. Скажімо, Альчеста у найбільшу спеку носить лайкові рукавички не тому, що вона справжня леді й шанує звичай, а тому що боїться сифілісу, епідемічно поширеного в околиці.
Вона знає, що сифіліс, зрештою, — ніщо інше, як один зі знаків і наслідків великого кохання, але стати пацієнткою венерологів усе ж не хоче. Назагал у «Подорожі вченого доктора Леонардо…» можна відчитати так багато алюзій, перегуків із шанованими й споневаженими попередниками, що читання перетворюється на захопливу інтелектуальну гру.
Але коли не заглиблюватися, то можна отримати задоволення і від самого добре зробленого сюжету.
Переміг Маяковського
Перфекціоніст у всьому, Йогансен мав серед колег заслужену славу короля більярду. У Будинку літераторів імені Василя Блакитного був найкращий столичний більярд — і якраз там відбулася подія, про яку згадують найвідоміші мемуаристи.
Якось до Харкова приїхав московський король більярду, поет Володимир Маяковський. Російський футурист охоче гастролював в Україні, заробляючи непогані гонорари. На парі він згодився зіграти з Йогансеном, навіть поглузувавши попередньо з нахабних претензій «провінціала».
Гість необачно погодився на умову, що переможений пролізе під довжелезним більярдним столом. І коли «двометроворослий» Маяковський таки під столом протисся, Йогансен з друзями не приховували задоволення від того, що трохи збили імперську пиху.
Як стати письменником
Коли після реабілітації розстріляного 1937 року «ворога народу» Йогансена його твори нарешті повернулися до читача, виявилося, що в українській літературі був блискучий конструктивізм, неперевершений авангардний роман, вироблений жанр літературного нарису.
А ще Майк Йогансен написав дивну книжку під назвою «Як будується оповідання». В анотації написано, що це посібник з порадами, як стати письменником.
Зараз модні майстер-класи й майстерні для тих, хто мріє про письменницькі лаврові вінки. Думаю, читання книжки Майка Йогансена може стати кориснішим, аніж деякі пропоновані в мережі курси лекцій. І гроші ж можна заощадити. І отримати майстер-клас від чи не найкращого прозаїка минулого століття.
Джерело: «BBC»
