Травневий Гостомель
Травневий Гостомель — це вітер,
що чеше кучерики скотчу на вікнах безоких автівок.
Травневий Гостомель — це вихор:
гурчить з полігону, лякаючи тріснуті стіни прогрітих домівок.
Травневий Гостомель — це черга
і сонячний зайчик на вікнах єдиного магазину.
Травневий Гостомель — лелека
сідає на Рокач, угледівши жабки зманіжену спину.
Травневий Гостомель — тюльпани:
стримлять поміж цегли, і згарище їм за клумбу.
Травневий Гостомель — як рана,
яку вже лікують умілі, ласкаві хірурги.
Травневий Гостомель — це мрія.
Її зберегли — по підвалах, оселях рідні, за кордоном.
Травневий Гостомель — стихія
щасливих людей, що з «вигнання» вертають додому…
16.05.22
Труна
Душать росію дими
від спалених книг,
знищених міст,
спопелілих дитячих душ.
Важко це, мабуть, — вдихати стільки пітьми,
жити в пітьмі,
а до світу кричати НЕ РУШ?!
Важко — гарчати МИ ЗНАЄМО КРАЩЕ ЗА ВСІХ,
СКРІЗЬ ВОРОГИ,
НАШІЙ МОВІ ВІЙНА — НЕ ЦІНА?!
Де ж її взяти — спокуту, що змиє цей гріх?
Тільки труна тебе виправить, згубнику.
Тільки труна…
21.05.22
Молитва з Азову
Господи, став я на стежку гірку!
Ворог прийшов вкоротити віку,
старість втоптати у твань крижану,
віру змінити на чорну ману,
юність в неволю загнати, в ясир…
Кат оскверняє церкви і псалтир:
ллються з амвонів брехливе “не вбий” —
й “братні” погрози, брудні, хоч сивій.
Юного цвіту стоптала орда!..
З кожних очей Сатана вигляда,
в кожному слові — прокльонів іржа…
Став мене, Батьку, на край рубежу!
Витерплю болю незміряні дні,
гартом змужнію в ядучім вогні,
хай в мої руки гашетка вросте,
дай мені вижити. Інше — пусте.
Друже мій — Лазарю! Де ти? Ходім!
Ворог не займе дружину і дім.
Стане бронею молитва рідні…
Чую! Вже треті запіли півні!
Вижену з серця зневіру й нудьгу —
орди пекельні втрачають снагу!
16 травня 2022
Гільза
Так дивно — торішні пташки на скреслій від тиші вулиці.
А плеєр не знав про війну — вмикає забуті думки.
Розірваний килим бруківки. Підбитий будинок сутулиться.
Асфальт у автографах танків. Наших — чи навпаки?
Ковток волонтерської кави… У сквері вигулюють песика.
Мов пластир, вікно магазину зачинить фанерна журба.
Кипіння нахабних каштанів. І гільза — безсила, малесенька —
запахне морозом і смертю. А бджіл всюдисуща юрба
освятить ледаче котисько, що гріє боки коло грядочки.
Щось крекче бабуся земельці. Мабуть, колискову дощу.
Ірпінь невагомо всміхнеться в обіймах бетонної «кладочки»,
а сонце танцює і світить — сердешно і досхочу!
20.05.22
Хрест
Той хрест тобі ночами не пече,
крізь сон не стогне грізного “не вбий”?
Смутний архангел з вогняним мечем
огидний гріх записує в сувій.
Вони ж прийдуть, відплата й каяття!
В порожню ніч, самотню і чудну,
свинець зі скроні випалить життя…
Та навіть смерть не вибачить війну.
21.05.22
Ірпінська гроза
Перша гроза ірпінська. Справжній Господній грім!
Мокнуть могили російські й мертвий, безокий дім,
мокнуть сліди волонтера, вирви, снаряд-диверсант,
зранених сосон химери, рваних дротів аксельбант.
Зорані мокнуть асфальти, вкриті зернинами скла.
Песик, що досі на варті. Цегла, профнастил. Зола.
Очі підставить солдатик в гамірне небо нічне:
пам’ять кровить, як стигмати. В тиші лиш серце — гучне…
01.04.22
Джерело: arkush.net
Прокоментуєте?