Вірші – як мозаїка її душі…

0
220

Ще, як мовлять, «тепленьку», щойно з видавництва «Місто НВ» в Івано-Франківську, третю свою поетичну книжку «Мозаїка у стилі вітражів» презентувала в ОУНБ ім. І. Франка Світлана ТКАЧУК. Вона працює вчителькою української мови і літератури в с. Тисменичанах, яке раніше належало до Надвірнянського району, а нині – до Івано-Франківської міської ТГ. Світлана – активна учасниця і літературної платформи «Об’єднані словом», яка діє при редакції газети «Галичина», і надвірнянської літстудії «Бистрінь» ім. Н. Чира. До того ж вважає себе ученицею незабутнього Нестора Івановича, котрий допоміг їй видати першу збірку віршів «Осіння партитура». Про це повідомляє galychyna.if.ua.

– Він навчав мене літати в поезії, а от крила для неї дав мені ще раніше письменник Йосип Курлат, який у Сєверодонецьку, де я, ще зовсім юна дівчина із Прикарпаття, навчалася у профтехучилищі. Він очолював літоб’єднання, домовився про мою участь у такому ж обласному об’єднанні, і я їздила на його засідання до Луганська, – розповіла С. Ткачук.

Там же Світлана почала публікувати у пресі свої вірші, написані, звісно, лише рідною українською мовою, і навіть стала лауреатом міської літературної премії ім. Б. Горбатова. А вже пізніше, коли повернулася в рідний край, її творчий доробок відзначили надвірнянською районною премією ім. Н. Попович. Отож «Мозаїка у стилі вітражів» – це данина пам’яті двом письменникам, котрим Світлана завдячує своїм становленням як поетеси. А вийшла збірка друком за сприяння міського голови Руслана Марцінківа та підтримки Івано-Франківської міської ради.

Такий щирий, невимушений діалог Світлани про свою творчість, життєві будні та свята з модераторкою презентації книжки – очільницею «Об’єднаних словом», головною спеціалісткою департаменту культури Івано-Франківської міської ради Лесею Геник, із письменниками, яких чимало було на цьому заході, допоміг присутнім поринути у світ думок, образів, тонких, часом досить віддалених асоціацій авторки, з котрою, як нам видається, є всі підстави ототожнювати ліричну героїню її віршів. У прочитаних Світланою аудиторії та в інших творах збірки, що відкривають цю творчу особистість, упадає в око насамперед мотив тривожного усвідомлення нею гріховності життя сучасної цивілізації. Брак порозуміння навіть часом між близькими людьми, зрештою, дедалі відчутніші суперечності в душі самої людини є якраз наслідком, а якщо копнути глибше, то водночас і першопричиною цією глобальної світової гріховності:

Світ догори ногами.
Серце – шрами одні.
Коїться щось між нами.
Що – не знаєм самі.

На запитання ж, як вийти із цієї ситуації, авторка після розмислів відповідає таким зверненням до самої себе: «Нині, душе, молися! Завтра вже воскресай!».

Аж у двох віршах збірки – «Вовче, ти нині в зграї…» та «Ну що, вовки, ваш ліс – уже не ліс…» змальовано алегоричний образ цього лісового хижака як плід фантасмагоричних видінь ліричної героїні, як уособлення носіїв суспільного зла, котрі обманом, лицемірством, а то й залякуванням чесних людей хотіли б уярмити їхні вільні дух і розум, нажитися на їхніх бідах. Але поетка твердо переконана в тому, що «Правда стояти буде, Гордо піднявши кріс!». Вона бачить, як, нарвавшись на адекватну відсіч своїм злонамірам, двоногі сіроманці відступають перед громадянською пильністю й рішучими діями здорових сил нашого народу:

Вам нині страшно. Час зійшов з коліс.
Усівся привид на холоднім зрубі.
Ну що, вовки, ваш ліс – уже не ліс…
І ви – беззубі!

Зокрема і в особистій долі лірична героїня знаходить внутрішні сили, щоб витримати всі випробування далеко не простим життям:

На попелищі, як на диво,
Де відродилася сама,
Я напишу тепер курсивом:
Здаватись наміру нема!

У найтяжчі хвилини людину підтримують віра в Бога і молитва до Ісуса, Який Своєю кривавою самопожертвою на Голгофі відкупив усі гріхи людства. У вірші «А він не спав. В Єрусалимі тісно…» поетка, звертаючись до Спасителя, дає цій трагічній події таке, на перший погляд, несподіване визначення: «Ти шлюб із небом, Господи, узяв!».

Цю образну інтерпретацію авторкою розп’яття й воскресіння Ісуса як «весілля Господа-Христа» можна зачислити до справжніх її творчих знахідок, а згаданий вірш, на нашу думку, є одним із найсильніших серед творів збірки за своїм емоційним впливом на читача.

Є у книжці й потужний пласт інтимної лірики. У творах цієї тематики відображено тонкі внутрішні порухи відкритої назустріч коханню жіночої душі, невтримну повінь почуттів, коли воно розбрунькувалося в серцях Його і Її.

Але, як відомо, супутниками кохання нерідко бувають і неочікувані Нею чи Ним драми, гнітючі розриви у стосунках, яким уже годі чимось зарадити:

Вже не вірю мінливим німбам,
Хоч душа роздяглась догола.
Все б нічого. Але мені би
Ще хоч крихту твого тепла.

Словом, «Мозаїка у стилі вітражів» кожному з читачів подарує добру нагоду знайти у збірці щось близьке тому внутрішньому стану, який читач уже переживав, співзвучність інтелектуальної і настроєвої амплітуди поезії С. Ткачук його думкам та емоціям. А в чому ж, власне, виявляються «мозаїчність», «барвистість» Світланиного письма? Автор передмови до книжки Степан Писуляк, член НСЖУ з м. Надвірної, відзначає неабияку метафоричність її поетичного стилю. Слушне його міркування про те, що її вірші переважно не фокусуються на якійсь конкретно завершеній думці, а створюють ауру загадковості, своєрідне тло, на якому читачі мають можливість умикати власну уяву й доповнювати своїми візіями картину, яку авторка зашифрувала винахідливими метафорами.

До розмови не лише навколо нової книжки, а й про бачення тенденцій і шляхів розвою сучасної поезії загалом, долучилися письменники – голова літстудії «Бистрінь» ім. Н. Чира Олександр Букатюк, Василь Бабій, Іван Гаврилович, членкиня літературної платформи «Об’єднані словом» Оксана Пронюк, знаний гуморист Володимир Пушкар, заступниця директорки ОУНБ ім. І. Франка Любов Федик, зокрема й гості – голова Закарпатської ОО НСПУ Василь Кузан та поет Юрій Хмелевський із м. Тульчина на Вінниччині.

А насамкінець наведу думку на презентації книжки літературного критика, голови Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євгена Барана: «Кожен вірш Світлани внутрішньо виважений, зі своїм настроєм, вона в ньому веде діалог сама із собою. Важливо те, що авторка збірки має свій світ розмислів і почувань, свою тематику, чітку естетичну й етичну основу у своїй творчості. А нині дуже багато важать світоглядні чіткість і відкритість поета чи поетки».

Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я