Звичайно, Музі, »квітці степу» істинно народного Майстра Слова, першій читачці і друкарці його творів, соратниці за численними боями супроти геть не завжди прихильного тоталітарного легіону, берегині родини й посестри у розмаїтій, не лише творчій, але й громадській, політичній, організаційній, дипломатичній та іншій роботі невтомного Олеся Терентійовича, зрештою світлій Берегині та Популяризаторці його творчості, упорядниці феноменальних «Щоденників» та цінного для багатьох листування, зрештою, талановитій авторці спогадів, і ще, і ще… А ще — багатолітній патронесі Міжнародної німецько-української премії для молодих письменників, адже — попри поважний вік, вона уважно читає нових талантів, які з’являються на сторінках «Слова Просвіти» й журналу «Київ», «Літературної України» та «Української літературної газети»…
Для багатьох-багатьох молодих авторів (а наступного року – 30-ліття Премії), як і для мене, це наставництво, благословіння Валентини Данилівни, родини Гончарів – на все життя, на добру дорогу… Адже маючи перед собою такий шляхетний приклад щирого служіння з чистої Любові — Майстру, Українській Літературі, її справжній Традиції та Майбуттю, розумієш, скільки може щирий, щоденний, мудрий чин на шляхах Слова. У якому на літа й літа поєднались Олесь Терентійович і Валентина Данилівна, наснаживши мільйони шанувальників, прокладаючи шляхи до нової України. Тому вірю й знаю – та нова Україна переможе і відбудеться. І ствердиться у ній Слово і Чин Олеся Гончара, Слово і Чин Валентини Гончар. З роси й води, наша прекрасна Валентино Данилівно! Ми – поруч!
Дмитро Чистяк
