Володимир Базилевський. Із книги «Обміняймося світлом»

0
78

“Українська літературна газета”, ч. 14 (332), 22 липня 2022
 
*   *   *
І знов пора як дивовижа й тайна,
і знов трава звичайна незвичайна,
як незвичайний солов’їний шал,
єгипетське письмо чи мінерал.
Помітивши в полях незнану квітку,
зупинишся в зачудуванні: звідки
він взявся тут шедевр цей польовий?
І втішишся: ти єсьм, ти ще живий.
І незвичайний сон тобі присниться,
як натяк, що і сам ти таємниця
для інших, звісно, а не для Творця,
мета якого вивільнять серця
від сірості для вільного літання.
Бо з подиву, з твого зачудування
народжується спрага розумова,
що дороста до музики і слова.
30.05.2022
 
*   *   *
Я між дерев і флори майже свій,
не лиш тому, що їх я напуваю,
а ще й тому, що травми їх читаю,
урази, що завдав їм суховій
чи хижа тля, їх збутись помагаю,
не забуваю і про перегній.
 
Дерева ті зістарились зі мною
і псом моїм, чутливим до уваг.
Шепочуться ревниво між собою,
що я між квітів, мовби лотофаг,
втішаюсь їх барвистою юрмою
і не байдужий до їх примх і спраг.
 
Я між дерев і флори майже свій,
мене вітає маків однострій
і товариство ірисів вухатих.
І навіть зайди з пустиря: пирій,
осот, спориш, лопух і деревій
в надії, що не буду їх чіпати.
 
Я й між пернатих і комах, як свій,
торік в мій сад прибивсь бджолиний рій
і я те диво споглядав уперше.
Зі мною в спілці шпак і голубок,
зозуля обіця рекордний строк,
лічу ретельно, хоча й знаю – бреше…
02.06.2022
 
*   *   *
Ботанічного саду
сирітство ярів,
Володимирський храм в позолоті.
Чорногруддя ворон,
простирадла снігів
у незайманості й пишноті –
це оте, що надбала
на гульках душа,
і тепер розмірковує ревно
чи набутих скарбів
не торкнула іржа,
не пошкодила зв’язок покревних.
 
Не повернеться січень,
коли залюбки
там блукалось
і думалось вдосталь.
І синичка вертка,
що клювала з руки,
її кігтиків дотики гострі.
 
Не повернеться той,
хто діймав до сльози
нездоров`ям
і ганячи владу,
переплутав, між іншим,
Ду Фу із Кун-цзи
в глибині Ботанічного саду.
02.02.2022


*   *   *
Все більшає остуди, самоти
і розуміння, що не замогти
сил нездоланних опір безсловесний,
де навіть весни – уже зимні весни
й меди їх із доважком гіркоти.
Змиритися з таким доважком важко,
снуються дні до мінної розтяжки
прив’язані, окупаційні дні.
Рух необачний і ймовірний вибух,
був персонаж і з книги сущих вибув,
як на війні чи, власне, й по війні.
 
Чутливе серце все це розуміє,
розтяжки уникає, як уміє,
ступає обережно, ніби наст
у нього під ногами, чи дочасні
сніги довкруж, і крізь сум’яття власні
все ж поміча: вже на узбіччях ряст!
15.04.2022
 
У ЗОНІ СМЕРТІ
Якщо скажу, що я тебе люблю,
у зоні смерті прозвучить це дико.
Тому мовчу й твій світлий лик ловлю,
щоби мовчання не зайшлося криком.
 
Тепер, коли недовідомість доль
вдень і вночі під снайперським прицілом,
безслівно серцю висловить дозволь
любов, яку висловлював невміло.
 
Пробач мені шаленство інвектив,
слова тяжкі, мов камені із пращі.
Я так чинив, бо я тебе любив,
бо знав і знаю – можеш бути краща.
 
І зараз, коли Господа молю
допомогти тобі в цій круговерті,
ти маєш знати: я тебе люблю,
любов – це оберіг у зоні смерті.
30.03.2022
 
ПАМ`ЯТІ  СУЧАСНИКА
Опустили в землю чи спалили –
досі ще загал про те не зна.
Здибивсь час. І до його могили
заступила напрямки війна.
 
Він помер до вибухів і залпів,
автоматних черг, виття сирен.
Не дізнавшись, що почнеться завтра
відлік, кров`ю писаних письмен.
 
Мир йому!
Він пережив загрози
двох епох, злу опиравсь, як міг.
Ангел пожалів шляхетний розум,
від знаття найтяжчого вберіг.
05.03.2022
 
*   *   *
Три дні до літа, а вже ряд ознак:
повітря м’якше, додалося світла.
Звільняється від капелюшків мак,
у парі з ним півонія розквітла.
 
Брунькується гінка садовина,
їй люба ця пора філософічна.
І дивно знати, що трива війна,
така вона безглузда й алогічна.
 
Низин пишноти й волошкова вись,
не віриться при грядці старожилу,
що десь у герці лютому зійшлись
господня сила і бісівська сила.
29.05.2022
 
І НАСТАНЕ ТОЙ ДЕНЬ

Іванові Прокоф`єву

І настане той день, коли вісник-горніст
затрубить над покрівлями строщених міст
і сплюндрованих сіл, і замре ворожда,
і здригнеться штабіст, і сахнеться танкіст,
і посуне назад ненависна орда.
 
Запечатає тиша горлянки гармат,
відіспляться нарешті офіцер і солдат,
ворухнеться трава в глиноземі траншей.
І в якійсь лісосмузі, де строчив автомат,
озоветься соліст, менестрель-соловей.
06.03.2022

ЗВИЧАЙНОСТЕ, МАГІЧНА Й РІДНА
А серце старітись не хоче,
хоча й мовчить, ні пари з вуст.
Ще зранку протирає очі,
дратуючи здоровий глузд.
 
З балкона ревно споглядає
не звичні соти кам`яниць.
А бачить те, чого немає,
ставочок, тьмяний блиск криниць.
 
Та сучкуватий тин при хаті,
та двір в бадьорім спориші,
та ґанок в кропиві і м`яті,
та ластів`їні віражі, –
всі міражі, що для душі.
 
А степу, степу хвиля хлібна!
А дух соломи згаслих ер…
 
Звичайносте, магічна й рідна,
ти серцю в поміч дотепер.
11.02.2022
 
*   *   *
День. Травень. Гріюсь і купаюсь
в його повітрі, зріти вчусь,
чудуюсь, вкотре задивляюсь
на пишну вишню й аличу.
По дачних лініях тиняюсь,
капризне тіло волочу.
 
Сережок волохату гусінь
на мене кидає горіх,
мов дражниться, мій пес не в дусі,
він любить тишу, ява ж в русі,
до будки квапиться, заліг.
 
Вслухаюсь, надивляюсь, тішусь
з надбань весни, притьмом спішу
туди, де мислиться жвавіше,
де маю потаємну нішу,
читаю, думаю, пишу.
 
Цвіте бузок, ісламські шати
вітри метляють верхові.
Пишу про пса, про сад і хату,
про радість світ цей споглядати
і чудеса його живі.
15.05.2022
 
ПАУЗА
Роз`їхалися дачники і дачі
в депресії, як вимерли двори.
Вже маляр воском й пурпуром позначив
садів-недвиг смиренні прапори.
 
Деревам занепадна тиша люба,
та полум’яним чорнобривцям ні.
Їх не ляка остуди челядь груба,
гаряча рать розпалює вогні.
 
Без власників їм нудно: хто їх лаві
хвалу воздасть? І чують голоси,
яких нема, готові слухать навіть
лементування вбогої попси.
29.09.2021
 
ЛІТОПИС
Історія – п’яна вакханка,
ти краще її не тривож.
Все те, що повідав Грабянка,
і досі ще кидає в дрож.
 
Мінялись з татарами жахом,
метались між турком і ляхом,
товкли з москалями своїх.
Метання вагітніли крахом
зусиль і загравами стріх.
 
Платили ціну бузувірства,
хитань і сліпих поривань
до ладу з начинням блюзнірства,
грабунків і кровопускань.
 
Де матері вити з розору,
синам наражатись на глум.
Де втратить останню опору
травмований зрадами ум.
21.12.2021

*   *   *
Похитнулись сторожові
вежі: підступ синедріону.
Де бої програють живі,
мертві дбають про оборону.
 
Непохватно їм спать в землі,
їх слова і діла відбірні
переблискують, мов шаблі
тут і в горнім високогір’ї.
 
Підбадьорюють: є ще шанс
на збереження родового.
А за гетьмана там – Тарас.
А підручним – Богдан у нього.
31.07.2021
 
СПОЛУКИ
Що буяло, стало снами,
зіллям часу заросло.
Пам’ять – скалки амальгами,
запітніло бите скло.
 
В місті Кия – дощ зі снігом,
верховодять сніг з дощем.
Дощ і сніг, як плач зі сміхом,
дощ і сніг, як сміх з плачем.
 
Хворий розум наловчився
хвору душу розпинать:
«Чи на те я народився,
щоб в розтяжку помирать?»
 
Ходять в парі дощ зі снігом,
налягають сніг з дощем.
Нерозлучні плач зі сміхом,
обнялися сміх з плачем.
10.01.2022
 
БОЛЕМ  І  СВІТЛОМ
Сахнувся з надлому:
на всьому живому
таємна печать
грядущих розп`ять.
 
Під оком безодні
опори крихкі.
І страсті людські
больові, як Господні.
 
В бутті перелітнім
з ущербом земним
люд болем і світлом
пов›язаний з Ним.
16.06.2021
 
ОДИНОКІСТЬ
Гуртове не рятує заняття,
не рятує й любов родова.
Одинокосте, ти мов закляття,
потаємна в’язниця єства.
 
Кожен сущий той стан відчуває,
кожна квітка про те промовля.
Про свою одинокість волає
в одиноких батьків немовля.
 
Одинокі ми в помислах й справах,
одинокі самі і в юрмі,
одинокі в затаєних спрагах,
одинокі в смертельній пітьмі.
 
Люба серцю надривна високість
піснярів із дібров та гаїв.
Але, боже мій!
То ж одинокість
одиноких, як ми, солов`їв.
11.05.2022
 
*   *   *
Мисливий подавсь в оракули,
меткий – у ворожий стан.
Виплакатись нема кому
останньому з могікан.
 
А тим, що на мертвім березі
втомилися від лежань,
байдуже вже до єресі
й щиросердих зізнань.
І тоскно йому, самітнику
при світлі озерних плес
дивитися, як на смітнику
порпається пес.
 
І перейматись здогадом:
він схожий на того пса.
Порпається у спогадах,
пам’яттю вигаса…
16.02.2022
 
ЗВІДТИ
Отвір у коридор затемнений,
танець привидів на стіні.
Відсторонений, відокремлений,
возлежу як у напівсні.
 
Простір тінями волохатими
загромаджений наокруг.
Тіні дражняться, наплювати їм
чи я виживу, чи помру.
 
Простиню полотна ярличного
поміня мовчазна сестра.
І продовжиться в темпі звичному
в життєсмерть нескінченна гра…
 
Так я марю… у невагомості
пролітає за миттю мить.
«Він прокинувся, він в свідомості…» –
ангел в білому шелестить.
 
Плоть мордована поривається
шелестінню тому навстріч.
І життя моє коливається,
ніби маятник: світло – ніч.
17.08.2021
 
*   *   *
Трусило, шарпало, метляло
травневий простодушний світ.
Одежу сливи злобно рвало
і яблунь нівечило цвіт.
 
Тіпало молоденьку грушу
і вигинало ніби лук…
 
Життя, так ти тіпаєш душу,
аби душа зазнала мук.
 
Аби з тих мук, з тих шарпань лютих,
в рубцях і ранах, ледь жива
душа та винесла на люди
плоди зразкового литва.
13.05.2022
 
ВІДПОВІДЬ НА ЕСЕМЕСКУ
Поет – людина без шкіри.
(З дискусії)
Жив без шкіри, помру без шкіри,
забагато бісівства тут.
На руїнах наїву й віри
захитавсь піді мною ґрунт.
 
Під склепінням атракціонів
з кровотечею їх забав,
я сукупністю всіх нейронів
оборону, як міг, тримав.
 
У спільноті з усім болящим
не зганьбився і не прогнувсь,
коли й той, хто здавався кращим,
в стан ворожий переметнувсь.
 
Є неясність у примхах ліри
й повеління у грі складній:
жить без шкіри, вмирать без шкіри,
так пороблено, друже мій.
22.01.2022
 
*   *   *
Знає тільки дозорець дороги,
а можливо, не знає і він,
скільки здатні подужати ноги
кроків-днів до рокованих змін.
 
Де й коли, на якому відрізку
перерветься її довжина,
якщо грубо підставить підніжку
пані та, що поразок не зна
і в залізних обіймах затисне…
 
Як сахнеться тоді й защемить
пережите!
Множинністю смислів
зблисне раптом і згасне за мить.
23.09.2021
 
*   *   *
Все більше жертв модерної чуми,
і хто не пережив ції зими,
своєю нам відсутністю підтвердить,
які крихкі, які вразливі ми,
затиснуті чумою між двотверді.
 
В рік тигра, наладнавши ловчу сіть,
як тигра, заганя планету в кліть
недовідома сила загребуща.
Але ж душа…чому б то їй боліть,
якщо вона насправді невмируща?
08.02.2022
 
*   *   *
Круті життєві перевали,
свавільна буднів бистрина.
Зв`язків розриви, дружб обвали
і та фатальна напрямна,
коли – ознака занепадку –
твій замерзатиме Гольфстрім
й тебе ударить під лопатку
той, хто ще вчора був своїм.
Не похитнись!
Життя – це втрати,
де неминучий кримінал.
Ти мусиш з честю подолати
смерть – найкрутіший перевал.
31.08.2021
 
МОТИВ СИВІЛИ
Настане час, коли запасу
джерел не вистачить на всіх.
І людство на розломі часу
спіткнеться і зупинить біг.
 
Утратить час свій вигляд звичний
і навіть імені свого
позбудеться, як бунтівничий,
каральний спалахне вогонь.
 
І закиплять моря. Повстання
охопить твердь: ліси й поля.
І на румовищах постане
нова Земля.
11.02.2022
 
ОТЖЕ, ТРИВАЄ НАШ ЧАС
Тон задає хлорофіл,
трав наливна ненасить.
Від оркестровості бджіл
п’яне повітря дзвенить.
 
Ірисів буйний наплив,
маків розкошланий чар,
голуба звичний мотив,
отже, триває наш час.
 
Літо з усіх перепуть
хвилю зелену несе.
Отже, ще встигнем зітхнуть
вдячно за літо й за все.
11.06.2021
 
ЯСМИН
У літа виважений крок
і послідовний плин.
Все те, що вичерпав бузок,
продовжує ясмин.
 
І білий вал його пишнот
з дворів і ліній дач
сяга таких шляхетних нот,
що умліва слухач.
 
І він в передчуванні змін,
в наближенні мети.
А все ясмин, а все це він,
а ще, можливо, ти…
13.06.2021
 
ВЕЧІР
Що ж там лихого сталось,
що у своїм кутку
кулачком підпирає старість
у задумі щоку?
 
Просто впустила з гілки
яблуня зрілий плід.
Всох коров’як, у бджілки
раптом урвавсь політ.
 
Просто осипалась тирса
звуків – анітелень.
Яблуком закотився
за обрії довгий день.
 
Просто трохи здорожчав
градус серцебиття.
Просто на день коротшим
стало життя.
20.08.2021

*   *   *
Знов натиснула смерть на курок:
до братів приєдналась сестра.
Телефонний нервовий дзвінок
у повітрі лункім завмира.
 
Час-весляр незворушно гребе
в гавань тиші, в пітьму й холоди.
Жаль братів. Жаль сестри. Жаль себе
молодого, між них, молодих.
 
Де нас хвиля несла вітрова,
де щасливим було незнаття,
розкошує мовчальна трава,
миротворна трава забуття.
14.03.2022
 
ЛИПНЕВОЇ НОЧІ
Ламалась солома стрімких блискавиць
в жазі самострати.
А списаний часом, лежав горілиць,
гортав свої страхи.
 
Котили гримучого воза громи
з гримучого сходу.
А списаний часом, виловлював з тьми
свої недороди.
 
Зважав запопадно, немов казначей
на списаність в часі.
Всерйоз прикидав: скільки днів і ночей
лишилось в запасі.
 
Ламалась солома шпарких блискавиць,
громи гримотіли.
Душа поривалась до їх заграниць,
впиралося тіло.
 
За стінами дачі ридали дощі,
слізьми говорили.
Допоки його персональні плачі
під ранок не змили.
21.07.2021
 
ТРАВА
День просльозився, переплакав
свої невдачі кругові.
І засвітивсь крапчастим лаком
на закуйовдженій траві.
 
Трава зітхнула і сказала,
струснувши лак, такі слова.
Ти не журись, не все пропало.
Ще жовта рать за перевалом,
ще ти живий, ще я жива,
ще літо бабине трива…
 
Тож нам обом зарано скніти,
з плачів твоїх ростуть гриби.
Глянь, як багато малахіту
і золотого пізньоцвіту!
Втішайсь!
Спіши!
Гріши!
Люби!
23.09.2021
 
*   *   *
Мені тринадцятий минало…
(Шевченко)
Поспіхом обідаю,
неспокійно сплю.
Ще того не відаю,
що тебе люблю.
 
Щось зі мною коїться,
що? Не розберу.
Мучить, непокоїться,
грає в темну гру.
 
Я б хотів позбутися
всіх тих заморок.
Та кортить вернутися
знову в твій садок.
 
Потаємно стежити
за твоїм вікном.
Пса твого бентежити,
завмирать притьмом.
 
Непомітно зникнути,
щоб смерком прийти.
Поступово звикнути:
невідчепна ти.
21.01.2022
 
*   *  *
Це відбувалось так давно,
немовби гра уяви
спровокувала те кіно
чи сцену із вистави.
Із крана скрапує вода
в гуртожитку, ти хвора,
ти в ліжку, втім, це не біда,
бо видужаєш скоро.
 
В кімнаті тиша, благодать
і запахи мікстурні.
Кортить тебе поцілувать
в уста температурні.
 
Святково сяє і шумить
платанова Одеса.
Шумить вона про радість жить,
про те, що світ чудесен.
 
Що наші прикрощі дрібні,
минущі, як і нежить.
Що двадцять літ тобі й мені,
й не ми належим цій весні,
нам ця весна належить.
 
Ще я не знаю: сплине час
і та твоя простуда
озветься в пам`яті не раз
дзвінкоголоссям чуда.
01.06.2022
 
*   *   *
Сумний портрет на тлі сумнім,
у шрамах піаніно,
журнальний столик і на нім
бузковий томик – Ліна –
ваш розсекретили секрет
й таке очам сказали,
що той над килимком портрет
заговорив сльозами.
 
Він був правдивіший, як ваш
форсований надміру
бадьорий тон і макіяж,
портрету я повірив!
 
Його невидимим сльозам,
що свідчили про втому.
А решту правди доказав
за вас бузковий томик.
02.02.2022
 
Я НЕ ХОЧУ, НЕ ХОЧУ
Де ти? З ким ти? Яка ти? –
угадать не берусь.
Сам себе налякати
я тобою боюсь.
 
Що похила ти й сива,
що жалю завдаєш,
ні повірить несила,
ні не вірити теж.
 
Озираюсь на патли
верб над сяєвом плес.
На твій чар, Клеопатро
провінційних небес.
 
На пишноту півоній,
мальовничість гущав
гаю, де не Антоній,
я тебе цілував.
 
Хай єгипетські очі
ту ж подовжують гру.
Я не хочу, не хочу
тебе бачить стару.
 
Як і слухать не хочу
на здоров`я жалоб.
Твій кучерик лоскоче
досі щоки і лоб.
09.10.2021
 
*   *   *
В цій текучості, в цій фатальності,
неминучості, проминальності
тільки й сталості – міражі,
сни уяви в їх персональності,
кольорові, як вітражі.
 
Тільки ними душа втішається,
тільки ними живе й тримається
на манливості їх доріг,
коли вибити намагається
сила спротиву ґрунт з-під ніг.
 
Виднокола затягне хмарами,
тільки й радості – наші марева,
доки ми іще наяву
в ойкумені, де біль голосить,
де косарська погуба косить
безнастанно людську траву.
15.04.2022
 
P.S. У справах придбання книг Володимира Базилевського  звертатися за тел..: 099-917-46-53.

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я