Володимир Гаптар. Сад терену дикого

0

Сад терену дикого. Дикий в подряпинах сад,
Колючка жалом аж посвічує – спробуй торкнися.
Спада на гриби і на терен міський наш десант
З бетонно-скляної, вже аж позахмарної висі.

Такі модернові, яскраво-блискучі ми всі,
Сумки надсучасні, новітнього краму й пошиву…
І що з того терену? – п’ять ягід на п’ять голосів,
Та й з терену отого терпка удалася пожива.

Тож лісом промчали – зібрали усе, що було,
І яром пройшли, і узліссям в біленьких грибочках,
І дичку струсили, і дальнє злякали село,
Яке ж воно вперте – у городі жити не хоче.

Хотіли ще вкрасти у відьми-прабабки трави,
Як вип’єш відвару, то враз помолодшаєш втричі.
Старенька жалілась, що трави літак потравив
І вже не поможе траві і роса рятівнича.

Побідкались трохи, пора повертатись назад
Та й холодно стало… Оглянулись з темного поля –
Услід нам дивився сад терену дикого, сад,
Що в землю глибоку стікав по гіллячці поволі.

facebook.com

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я