В останній день зими у Будинку письменників відбулася тепла зустріч із поетом із складною долею Володимиром Калініченком.
Ще будучи дитиною, цей чоловік разом з матір’ю провів 10 років у концтаборах як політичний злочинець, а недовготривалий спокій проживання в рідному Донецьку перервала війна…Усе це відображає його творчість, окремі частини циклів поезії мали нагоду почути присутні. І вже ставши сивим, Володимир Калініченко зізнається, що почувається трохи незручно й соромно, бо у свої поважні роки не може не писати вірші.
Модерували захід головний редактор газети НСПУ «Літературна Україна» Станіслав Бондаренко та перекладач творів В. Калініченка, поет і в минулому голова Верховної Ради України Олександр Мороз.
Присутні оцінили не лише силу таланту Володимира Калініченка, а й неабияку скромність та щирість. І це людина, на рахунку якої концтабори Польщі, Німеччини, Австрії, робота на шахті, звання всесвітньовідомого на ті часи фотомайстра і більше двадцяти прекрасних талановитих книг!
СОБАКА
У коменданта была привязанность к догам.
И был экземпляр – на голову выше всех.
Даже эсэсовцы боялись собачьего бога.
И вот этот зверь шагнул величаво на снег,
и вывели жертву.
Стоял мальчишка, продрогнув, –
куда тут бежать? Он давно ослабел.
Комендант наклонился, подал команду догу –
и тот в два прыжка расстояние преодолел.
Обнюхал жертву.
Прошёлся спокойно рядом.
Был он великолепен
в размашистом лёгком шагу!
Вернулся дог к коменданту,
и честным собачьим взглядом
сказал человеку пёс:
«Ребёнок ведь… не могу…»
Лагфюрер пожал плечами,
ему-то разницы нет.
Рванул кобуру над пряжкой
с надписью «С нами Бог»,
но едва сверкнула воронёная сталь пистолета,
в горло фашиста молнией
впился красавец дог!
Его пристрелили тут же.
Эсэсовец стал калекой…
Я вряд ли теперь найду
в Санкт-Пёльтене свой барак…
Но эту собаку я вспоминаю как человека.
Единственного человека
среди фашистских собак.
Прес-центр НСПУ
