Донбаський державний технічний університет, який у 2014 році на вимогу Міністерства освіти і науки змінив юридичну адресу й переїхав з окупованого Алчевська до Лисичанська, нині реорганізовують. Чи ліквідовують?
На це запитання спробувала дати відповідь представницька делегація вишу, яка провела в УКРІФНФОРМі прес-конференцію, намагаючись привернути увагу громадськості до наболілої проблеми, яка безпосередньо стосується згаданого навчального закладу, однак розв’язується без його участі.
Річ у тім, що згідно з рішенням Кабінету Міністрів від 10 травня нинішнього року ДонДТУ має бути реорганізований шляхом приєднання до Східноукраїнського національного університету ім. Даля. розташованого у Сєверодонецьку. Проект розпорядження готувало Міносвіти нібито з благородною метою: задля зміцнення матеріально-технічної бази університету, збільшення кількості студентів та підвищення якості освітніх послуг.
Однак втілити в життя ці наміри планується за рахунок лише однієї сторони, а саме ДонДТУ, передавши його майно та студентів іншому вишу. Принаймні так стверджує завкафедрою Микола Фесенко. Аргументи у нього досить переконливі. Йдеться про те, що ні уряд, ні профільне міністерство не врахували волі трудового колективу, хоча вона є обов’язкова в таких випадках. Але ні рішення вченої ради, ні згоди трудового колективу не було. «Приєднанців» просто поставили до відома.
І байдуже, що від цього рішення залежать долі переселенців, працівників і студентів переміщеного вишу. бідкаються керівники профспілкової організації університету Олександр Лук’янюк та Сергій Симонов-. За останні три роки людям уже вдруге пропонують переїхати. І це при тому, що на становлення вишу у Лисичанську з державного бюджету не дали ні копійки. Хоча є закон про підтримку переміщених закладів освіти, ремонти орендованих навчальних приміщень і гуртожитків переселенці робили самі за рахунок грантів і спонсорських пожертвувань приватних осіб.
Ніхто не переймався й тим, як влаштувалися сім’ї викладачів-переселенців. І найголовніше: що чекає на них на новому місці? Чи будуть всі працевлаштовані на повну ставку, гарантій ніхто не дає. А за половину чи чверть окладу вижити в найманій квартирі нереально.
Не в кращу ситуацію потрапляють і студенти. Як їм добиратися до Сєверодонецька, скільки часу і грошей витрачати? Дешева електричка, як до Лисичанська, туди не ходить. Та й не всі спеціальності, за якими навчаються в ДонДТУ є в Східноукраїнському університеті. Молоді люди починають роздумувати, чи не повернутися їм до Алчевська? Та частина вишу, що залишилася на окупованій території працює і ніхто її не збирається ліквідовувати.
Чому ініціатори цього сумнівного проекту не думають про державний імідж України, ставлять питання руба представники трудового колективу вишу. Вороги ж бо використовують щонайменший привід, аби заплямувати нашу державу, наголосити на її неспроможності. А тут ми самі даємо їм у руки такий козир.
Про необдуманість реструктуризаційного заходу наголошують і у міській раді Лисичанська. Присутній на прес-конференції депутат Віталій Шведов, заявив, що всі народні обранці разом з міським головою, попри різні політичні вподобання, одностайно виступають проти закриття вишу. Адже тут і так вже закрили два профтехучилища, а нині вішають замок на єдиний у місті виш.
Який, до речі, є третім за обсягами платником податків у міський бюджет, доповнює земляка громадська діячка Валентина Ходус Він дає роботу понад тисячі працівникам у прифронтовій зоні, де зупиняються підприємства і знайти, де заробити на хліб насущний, не просто.
Тож усі, кого чекає така сумна перспектива у зв’язку з переміщенням вишу до іншого міста опираються, як можуть: пікетували Кабмін, зверталися з листами до Міносвіти, організовували пішу ходу з Лисичанська до Сєверодонецька, записали відео-звернення, привертають увагу ЗМІ.
Хочуть одного: зупинити згубний процес ліквідації університету, посадити всі сторони за стіл переговорів і врешті почути одне одного. Тоді, можливо, пропозиція об’єднати ДонДТУ з Лисичанським індустріально-гірничим коледжем, переважна більшість випускників якого продовжують навчання в університеті, не відкидатиметься з порогу.
Знищити ж бо виш з 60літньою історією, де підготували більше 80 тис фахівців, якими на понад 90% укомплектовані вугільні та металургійні підприємства Луганщини, просто. Складніше буде відновити його в Алчевську після визволення міста. Та й на якій основі відновлювати? На тій, що залишилася працювала в ЛНР?
Прес-службв СПУ