Переді мною знову «Право на сміх». До другої книги «Антології сатири і гумору української діаспори» ввійшли вибрані різножанрові сатиричні й гумористичні твори з календаря-альманаху «Мітла» (Аргентина) і часопису «Комар/Їжак» (Німеччина).
Про це пише umoloda.kyiv.ua.
Вони є емоційними часточками літопису нелегкого, утім змістовного і бойового настрою життя українців, яких доля закинула у чужі світи, назавжди пуповиною вкорінивши на материнській землі.
Нагадаємо, до першої книги унікального видання, яка прийшла до читачів минулого року, увійшли перли гумору і сатири з журналу «Лис Микита», який почав свій шлях 1948 року в Мюнхені, зупинився на трохи в Нью-Йорку, а від 1951-го виходив у Детройті. Той часопис українці видавали на чужині сорок років.
А книжка обсягом понад 400 сторінок київського видавництва «Либідь» умістила найцікавіші тексти, шаржі та карикатури з багатьох десятків чисел «Лиса Микити».
Через творчість митців українського походження із США, Канади, Австралії, Німеччини, Польщі читачі не без інтересу і з посмішками та усмішками на обличчях мають змогу вивчати всесвітню історію часів «холодної війни». (Рецензія вміщена в «Україні молодій» номер 46 за 2.06.2020 р.)
Друга книжка антології трохи менших розмірів — 360 сторінок. Утім так само все зібрано, упорядковано й представлено з педантичністю науковців та гурманським смакуванням творчості інших. Упорядкуванням займався незмінно Іван Михайлович Дзюба, керівник проєкту — Світлана Головко.
Перша частина новинки 2021 року — із назвою «Мітла» в руках — усмішка на вустах». Ілюстрований журнал гумору і сатири виходив у 1948—1976 роках у Буенос-Айресі (Аргентина) у видавництві Юліяна Середяка.
Розповсюджували «Мітлу» й серед української діаспори США, країн Європи, Австралії. Її творцями були вихідці з усіх регіонів України, а не переважно галичани, що відточували «Комара» та «Лиса Микиту».
Щороку з 1951-го в Аргентині друкували окремо гумористичний календар-альманах з однойменною журналу назвою. Добірку матеріалів саме зі щорічника «Мітла» можна читати й розглядати у другій книжці антології «Право на сміх».
А там, скажімо, рубрика «З енциклопедії «Мітли». З неї дізнаємося у прочитанні 1955 року: «вертеп» — це партійні збори; «дипломат» — чоловік, який переконає жінку, що хутро псує її фігуру; «балалайка» — обов’язковий інструмент української симфонічної оркестри в Києві; а «дим» — розмови про єдність української еміграції.
А через десятиліття надрукували гумористичну скаргу в Кремль від сухореброї, бідної корови: «Здрастуй, товариш, рідний Микито, // Горем великим вщерть я налита. // Як нам укластись в призначену норму, // Коли в нас на фермі немає корму, // Як нам догнати капіталістів, // Коли в нас на фермі ні пити, ні їсти? // Я тут горюю, зсохлася, плачу, // Не можу виконать молокоздачу».
А 1968 року значно розширилася енциклопедія «Мітли». Для прикладу лише кілька іронічно-сатиричних тлумачень, які описують процеси, зокрема, у підрадянській Україні.
Демократія — державний устрій в країні, у якій ви можете сказати все, що ви думаєте, не думаючи взагалі. Лавреат — сторож у Печерській лаврі. А Аргентина — південно-американська країна, із якої все ж не виїхали всі українці до Північної Америки.
Хоча друкували й абсолютно серйозні тексти. Наприклад: «Іван Котляревський — батько українського гумору» до 200-ліття письменника. Після редакційної передмови 1969 року подали скорочено передмову, яку написав Богдан Лепкий до «Енеїди», яка вийшла друком у Берліні в 1922 році.
Услід надрукували й пародію сучасного сатирика Івана Евентуального на знаменитий твір, змалювавши становище в Україні й Енея-Діпі, відродженого в ХХ столітті. «Діпіяда» починається так: «Діпі був парубок моторний, // Хоч вже давно і не козак…» А далі: «Компартія — розсуча дочка// Намордник надягла на рот // І обібрала до пасочка // Увесь український народ».
«Відомо, що година здорового сміху є багато краще, ніж гірке лікарське зілля в багатьох випадках буднів». Це зі звернення до читачів 75 років тому з двотижневика сатири, карикатури і гумору «Комар/Їжак». Якщо так думали в післявоєнний 1946 рік, то гріх нам по-іншому сприймати життя навіть після року всесвітньої пандемії.
«Комар/Їжак» («Запроторений Комар/Їжак») — видання з засадчим гаслом «Кусає і коле двічі у місяць». Часопис із 1946 до 1949 виходив у Німеччині (Мюнхен — Ельванген) за редакцією Євгена Череваня (Видавнича спілка «Скоморох»).
Далі «Комар» — у Канаді (Вінніпег) та Америці готує читачам журнали видавництво І. Тиктора, а редагує М. Левицький. Цей ілюстрований щомісячник намагався продовжувати традиції львівського «Комара» 1933—1939 років.
Це 1948 року за кордоном друкували в цьому сатиричному виданні «Із записок кирпатого Мефістофеля». Як от. «Колись УПА билась за українців, а сьогодні українці б’ються за УПА». Або. «Колись деякі патріоти мучились за народ по тюрмах, а сьогодні народ мучиться по тюрмах за деяких патріотів».
Словом, «Право на сміх» — друга частина антології сатири і гумору української діаспори. Видання здійснено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Упорядники й видавці радять: смійтеся на здоров’я, думаючи й аналізуючи — щоби через минуле чітко бачити майбутнє незалежної майже 30 років України.
Валентина САМЧЕНКО
Прокоментуєте?
