“Українська літературна газета”, ч. 10 (366), жовтень 2024
ПЕРШИЙ СНІГ ОСТАННЬОЇ ЗИМИ
Останній бій… І перший сніг,
У небо погляд, рух безсилий,
Струмок на шиї, що з вуст стік,
Червоний, як сироп з калини.
Повітря мало у мороз…
Ще видих є, а вдих підводить,
Допоки міг, ти йшов, ти повз,
Але рахунки смерть вже зводить.
Через сніжинки, що лежать,
На віях срібною сльозою,
Ти бачиш всю ворожу рать,
Яка полює за тобою.
Ти бачиш звірства ворогів,
І вщент понівечену землю…
Ти все робив… Робив, що міг,
Тепер одне в думках… Чи стерплю?
Терпів не раз… Усе життя,
Немов суцільний біль – терпіння,
Нема в минуле вороття,
В майбутнє зрубане коріння.
Весь час блукав ти лиш один,
Від сиротинця до сьогодні,
Без тата й мами, ніби й син,
Та син утраченої долі.
Притрусить в полі, тіло, сніг,
І розіб’ють орду вже інші…
Ти все зробив, що встиг і зміг,
Та гинуть знов найсміливіші…
Можливо десь серед могил,
І до твого хреста хтось квіти,
Як сину принесе колись,
І буде довго там сидіти.
Аби душа, вже не одна,
Блукала в небесах світами,
Й до тих, хто вижив, знов зима,
Прийшла з святковими вогнями.
Щоб була радість для дітей,
Коли впаде на них сніг перший…
Ти все зробив, аби цей день,
Для них настав… Зробив, померши.
ПІДСЛУХАНА РОЗМОВА
Привіт… Привіт тобі… Ти модний знов по світу?
До Відня, Праги, Риму, потім у Мілан?
А я ось вдома був, та вкотре на схід їду,
Був під Дебальцеве і захищав курган.
Така чудова борода і стильний одяг,
У кожнім русі видно впевненість в собі.
Що там? Війна ще йде… Шкарпетки мокрі, протяг,
Та раз на тиждень гірко плаче дощ вночі.
Гарненька зачіска…А в мене друг з Волині,
Він, під один стриже усіх нас гребінець,
Два роки майже, із перервою донині.
Чому з перервою? Та вхопив був свинець.
Круті тату на шиї… Окуляри «PRADA»?
А в мене з всіх тату один лиш є тризуб,
Він там де серце в грудях, вибитий на пам`ять.
Хто набивав? Нема вже… Він загиблий друг.
Чи є медалі в мене? Ось всі нагороди,
Осколки два маленькі, в руку та плече.
А чи болить питаєш? Тільки в дні негоди,
Тоді і ниє, курва, крутить та пече.
З прикрас у мене тільки жовто-синя стрічка,
Мені колись її кохана в бій дала.
Як звати дівчину? Марія… Ох, Марічка,
Вона в медблоці в нас і досі медсестра.
Шикарні туфлі в тебе, шкіра італійська…
А я в цих берцях взимку, влітку і в дощі,
І сплю в брезентових хоромах коли нічка,
Спокійна, місячна, без криків й метушні.
Тобі пасує борода, а я той тиждень,
Не міг голитися, не було в нас води,
Буває так із того боку ворог тисне,
Що лиш рятує Бог… Та, звісно, молитви.
Ну все… Бувай-давай, підходить он мій поїзд,
Тобі на захід, у Європу, я на схід.
Життя мов казка дивна, нереальна повість,
Нехай щастить нам всім… Європі там привіт.
ОЙ СИНУ МІЙ, СИНУ
Ой сину мій, сину, накину хустину
В косу заплету срібне пасмо своє,
Піду знов до тебе на свіжу могилу,
Спитаю у вітру, де ж ти тепер є?
Чи спиш вже на небі, де янголи білі,
Чи в царстві небеснім ти Божий слуга?
Несуть слабкі ноги, вуста оніміли,
І квіти тримає тремтяча рука.
Ніколи тебе не побачу… Ніколи…
Сніданок донині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, як сина до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
Ой сину мій, сину, поправлю світлину,
Знов біль на шматки душу мамину рве,
Схилюся додолу, букет на могилу,
Хто втішить тепер серце бідне моє?
Чи спиш взагалі ти, чи снів там немає,
У саван з хмар білих повита душа,
Хто там твої рани сльозами вмиває,
Хто спрагло-застиглі напоїть вуста?
Ніколи тебе не побачу… Ніколи…
Сніданок донині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, як сина до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
ЗАГИБЛИМ ЗА УКРАЇНУ
Несе вітер попіл в хмари, ятрять рани у загиблих,
Небо впало на руїни із камінням почорнілим,
Замість нього в темінь ночі блідий Місяць вийшов сумно…
Десь в Тернополі чи Львові серце мами біль відчуло.
Сонце втомлене сховалось наніч трішки відпочити,
Від страждань, благань і криків, тих хто міг би жити… Жити!
Грак стривожений кружляє поміж смороду і гару,
Роздивляючи між маків смерть-блукаючу примару.
Не один… Не двоє-троє… Кілька сот лежать убиті,
А далеко, де мир-спокій, де батьки живуть і діти,
Промінь впав на купол церкви миротворний, величавий,
Ніби сонце у нас різне, ніби дві у нас держави.
Десь за сотні кілометрів між полину і кульбаби,
Нерозбірливо чорнилом пише смерть людські дві дати,
На прощальному папері вставить ім`я на світанку,
І полегшено зітхнувши, покладе криваву крапку.
Стогне небо на руїнах… На траві лежать солдати,
А в селі, в старенькій церкві молиться смиренно мати.
Просить в Бога щастя сину, щоб здоровим повернувся…
Та на жаль, не всі приїдуть, не всі рідним знов всміхнуться.
ВЕТЕРАН
Нічого… Нічого… Це ще не кінець,
Ще доля всміхнеться раніше ніж куля,
Розплавленим пострілом всадить свинець,
І скаже: Ой, вибач всі знають я ж дура.
Ти ще повоюєш… Можливо… Та ні,
Здоров’я не те вже і настрій паскудний,
Що міг ти віддав цій триклятій війні,
Хоча й не настав у житті день твій судний.
А поки сиди… Гадай чим назавтра,
Вже вкотре утомлені зайняти руки,
Цей вибір був твій… Чи може то карма,
Шукати у битвах, душі й тілу, муки?
З тих пір вже надії і плани не ті,
Як десь під Бахмутом посік ворог долю,
Простішими стали всі мрії в житті,
Бо щастя насправді коли нема болю.
Туман, це не пам’ять… Майбутнє туман…
Це морок в якому не знаєш що завтра,
Чекає на тебе коли у думках,
Як вижити? Жити? Питання мов мантра.
У спогадах біль… Осколки у ногу…
В реальності сумно…
Думки про всіх друзів…
А поряд пісні, російською знову,
І тільки у траур звучить
«Ой, у лузі…»
Душею сліпі не бачать картини,
Де вибухи світ розривають на долі,
Де матері плачуть біля могили,
Де ворон клює тіло сина у полі.
Не стати героями всім на війні,
Не всім ордени чи медалі вручають,
І бронзові дошки на сірій стіні,
Не кожного вбитого словом згадають.
Війна перемеле багато ще тих,
Хто нашу країну пішов захищати…
Можливо не все ти зробити і встиг,
Але Ти Людина, і маєш це знати!
Твої нагороди не тут на землі,
Хоч з болем й проблемами ти вже назавжди
До смерті залишишся на самоті,
Тебе ще згадають… Колись… Бо ти справжній!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
