УКРАЇНСЬКА МАДОННА
Хай святиться ім’я твоє,
Українська Мадонно,
слава Богу, що в нас ти є,
хоч життя не медове…
Тут – сирена й тривога,
в укритті, а не вдома.
Ми – під захистом Бога,
Українська Мадонно.
Захистила дитяточко,
своїм тілом накрила:
на руках ангеляточко –
скоро виростуть крила.
Загояться поранення
від осколків ворожих.
Серце б’ється: «Пора мені
йти між ангелів божих,
між героїв, між месників
за отця свого й сина,
і за вбитих ровесників –
так велить Батьківщина!».
Кожен воїн у стрій стає
й орків нищить невтомно.
Хай святиться ім’я твоє,
Українська Мадонно!..
21.03.2022 р.
МИ – ФЕНІКСИ!
Старенька жінка… Хтось її любив,
а хтось кохав – і діток обіймала…
Тепер сама в метро серед юрби,
куди загнала всіх з Кремля навала.
Хтось у підвалі з рідними «живе»,
хтось помочі благає з-під завалів.
Хтось каже, до весілля заживе…
А тут – вогонь, ідуть бої тривалі.
Мале дитятко плаче між руїн –
шукає маму, братика та батька.
Ця сиротина наче бедуїн,
бо стала несподівано безхатьком.
Кровиночко, ти не сама, повір,
ми фенікси – із попелу-руїни.
Допоки в нас лютує хижий звір,
тебе зігріє серце України…
Тебе пригорне ангельське крило,
щоб ти могла у захистку радіти,
щоб небесами сонечко брело,
аби цвіли під мирним небом діти.
…Вродлива юнка, як весна, в метро.
Нам військо наближає Перемогу.
Тече життя, Дністер, Десна, Дніпро,
є Україна й ми є… Слава Богу.
19.03.2022 р.
ЧАС РОЗПЛАТИ НАСТАВ!
Нині дівчата взялись за зброю,
Прикро: герої – линуть до раю…
Землю священну діти боронять,
ворог у пеклі війни згорає.
Дивляться в очі смерті дівчата,
гинуть у герці хлопці й вони –
Армагеддон тут і вже початок
Третьої світової війни…
Світ реагує, спокійно, мляво –
Путін-убивця бомбить міста.
Всіх кличуть юнки, чорняві й біляві:
«Українці, час помсти настав!».
Воїни серед червоного степу
з танками ворога – сам на сам…
Господи Боже, цей світ нестерпний,
тут смерть кацапам і оркам-псам.
Мали б вже бузьки до нас прилетіти,
та не лелеки летять – літаки:
з неба на заклад, де родяться діти,
бомби скидають вночі «мудаки».
Орки, ординці, варвари дикі,
кулю пошле у вас снайпер-дівча.
Ви ж бо не люди – ви звіроликі! –
тут в пеклі згасне долі свіча.
Небо над нами закриє не НАТО
і не ЄС – запевняю всіх вас…
Серце героя (їх в нас багато)
небо заслонить, а «Привид-Ас»
оберігатиме Київ-столицю
й бомбардувальників знищить до ста…
Щоб зупинити війну-багряницю,
кличуть дівчата, оці білолиці,
разом до бою заради Христа –
«Час відплати настав!..».
25.02. і 10.03.2022 р.
* * *
Йду знову в бій, у моїм серці – Слово,
в руці – перо, а в іншій – автомат.
Повсюдно чути: «Україні слава!».
«Героям слава!» – лине, мов набат.
Я в місті ріднім, завтра – у столиці,
де обстріли страшні й виття сирен.
У воїнах козацький дух іскриться –
тут кожен захисник вже став, мов криця,
це ж нездоланний український ген.
Стаю у стрій, хоч вже дідусь. Я – воїн!
Зі Словом й автоматом – я боєць…
І я не сам, зі Словом йду, нас двоє,
за нами – тисячі! – і з нами йде Творець.
Мільйони нас, які тримають зброю,
й у бій пішли і в місті, і в селі.
Збагніть, ординці, тут усі – герої,
бо ми на рідній, на своїй землі.
Та зупиніться вже, кремлівські фани,
московський набрід, вам отут – амінь!
Повернетеся в чорних целофанах
всі прокляті на сотню поколінь…
Рашисти, орки сплять в мішках: «200-ті»
вертаються не в цинковій труні
в Московію… Запитую вже всоте –
за що ви йшли на смерть, скажіть мені.
Священний бій. Лють у могутнім серці,
в моїх руках перо і записник…
Ми нездоланні з ворогами в герці,
де кожен – України захисник.
28.02.2022 р.
ВІДКРИТЕ НЕБО УКРАЇНИ
Мовчить Європа й НАТО-імпотент –
вдають, що захищають Україну…
Бомблять дітей ординці. Скрізь руїни:
міста й столицю зруйнували вщент.
Бо НАТО небо нам не зміг закрити,
світ «співчуває», сильні хмурять брови.
Земля та сніг багряні вже від крові –
де падають кацапи-московити…
Тут й наша, українська ллється кров,
вже кожен воїн присягнув Тарасу,
що спопелить, як в пеклі, п’яну рашу –
ніхто ще українців не зборов! –
бо з нами Бог, Кобзар й небес Покров.
04.03.2022 р.
БОЯГУЗАМ ВСЬОГО СВІТУ
Убивці й зрадники, чекайте кару,
вас гроші не врятують ані схрон.
Он втікачі – синок і внук Ротару –
теж «змитися» хотіли за кордон.
Впіймали… Й відкупились «патріоти»:
грошей в мажорів – кури не клюють.
Чому в наш час блаженствують істоти,
а наші діти кров невинну ллють?..
А скільки ницих поховалось вдома
чи подались поспішно за кордон.
Та в нас тут не гоморри й не содоми,
тут – Україна! – не Армагеддон…
Призовники, що в мами з-під спідниці
вилазять, щоб смачним напхати рот
й ховають потім знов свої сідниці
в той час, як інші гинуть за народ.
За Україну й волю, за свободу,
за небо мирне та пшеничний лан
під кулі йдуть сини мого народу,
щоби у пеклі здох з Москви тиран.
Горить земля від бомб, ракет і «градів»,
в облозі діти гинуть без води…
А світ мовчить – й цим пригріває гадів.
О Боже, сонних лідерів збуди!
Відкрий їм очі й серце. Європейці,
американці, африканці – всі!..
Не тіштеся, що нині ви в безпеці,
бо москалі – це зло, це в оці сіль.
Кремлівський нелюд в рух приводить атом
й ракети ядерні спрямовує на нас.
А ви, «стурбовано-обурені» й багаті,
ще й досі не збагнули – тут війна?!
Мій син боронить нас і всю Європу…
Вожді могутніх й сильних наддержав,
та руште вже нарешті ситу ж*пу
й закрийте небо, щоб Пуйло дрижав
у бункері, далеко за Уралом –
там смерть його ганебна вже от-от…
І пекло тут чекає всю ораву,
бо є непереможним наш народ!
08.03.2022 р.
КАЦАПАМ
А ближче підійдеш – скотина…
Т.Шевченко
«Скоти» – московити-ординці,
мерзотники, вбивці, п’яниці.
Цих гадів не прийме земля –
хай ворон клює москаля…
Нехай тут подохне вся раша,
бо це Україна – лиш наша! –
священна вітцівська земля,
затямте, посланці Кремля.
Чекає лиха вас година –
запрошую в пекло, «скотино»!
Кажу це не я – моя злість.
Тож краще, москалю, не лізь
на землю святу – нашу твердь –
на тебе чекає тут смерть:
у Києві, в місті й в селі –
сконаєте всі, москалі!..
09.03.2022 р.
СУЧАСНОМУ ІРОДОВІ
Удень й вночі немає супокою –
тривоги, бомби, вибухи і кров…
Ну що ж ти, клятий іроде, накоїв?
Та ж українців й дідько не зборов!
Кремлівський кате, бункерний щуряко,
будь, канібале, проклятий вовік!
Ти навіть не тварина – скотиняка,
ти – вбивця, нелюд й недочоловік!..
Послухай, гаде, виродку паршивий,
у бункері сконаєш вже от-от…
Є люди на землі й людці фальшиві,
а в Україні – нація, народ!
Нікому не здолати дух козацький,
він – як Дніпро, Дністер, Десна чи Буг…
Ординцю, що напав на нас зненацька,
знай: з нами сила Правди, світ і Бог.
Ми славимось героями-синами…
А ти – кривавих нелюдів кумир.
Та Перемога буде теж за нами,
й настане Світло, Істина та Мир!
Немає в світі нації такої –
живучої! – так велено згори…
Ну що ж ти, клятий іроде, накоїв?
Невдовзі в пеклі власному згориш!
07.04.2022 р.
* * *
Сивіють молоді жінки…
Чому й чого? – це кожен знає:
Коханий на війні, не з нею,
в бентежну мить, у вік гінкий.
Дочасно сиві матері –
на фронт збираються їх діти.
Та їм би ще життю радіти…
На жаль, співають Псалтирі.
До нас, до всіх прийшла біда
в хатину мирну та рідненьку –
рятуймо Україну-неньку,
щоб не сивіла молода.
Бо в герці полягли сини –
героями навічно стали…
В нас криця – дух, й ми як зі сталі
в час Вітчизняної війни.
04.04.2022 р.
БЕЗСОННЯ
Знов чорний пес з лихого сну
збудив мене посеред ночі.
У темряву вдивлялись очі –
собака лаяв на… весну.
Спочатку гавкав, потім вив,
аж на душі було тривожно
від скиглення. Та скільки ж можна?..
Я мовчки в темряву дививсь.
А серце плакало, мов пес,
та ні – тужливо скавуліло,
щось в грудях булькало-боліло
від того, що з тобою й без…
Собаче та людське виття
вночі сплелися воєдино:
Відчуй це, дорога людино,
що мить борні – пора звитяг.
Безсонням зцілюю той біль,
що в серці розбудив пес чорний.
Весна. Війна. І часу жорна –
я знов освідчуюсь тобі…
04.04.2022 р.
* * *
Зустрінемось в наступному житті,
бо в цій епосі всесвіт догорає…
Кохана, обійми, бо ми вже ті,
що пекло на землі прозвали раєм.
Горіли довго душі на війні,
а вогнища – чистилищем нам стали.
Ти в небі підморгни колись мені,
щоб знов кохання для обох настало.
Впізнай мене, бо вже без бороди
і в моїм чубі не знайдеш сивини…
Я – молодий, бо край свій боронив
й у землю вріс із кольором калини.
Пробач мені, що вас недолюбив,
що сина й доньку обіймав не часто,
Поглянь, рідненька, в небі голуби –
це символ миру й всього світу щастя.
То знак блаженства, хоч минає все,
немов пречистий цвіт у мирні весни.
…На світі був я почуттів ловцем,
і в зореслові – їх співцем воскресну.
Зустрінемось в наступному житті…
11.03.2022 р.
СВЯЩЕННА ЗЕМЛЯ
Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!
Т.Шевченко
На рідному полі воронки й розкопані шанці,
і в серці моєму, мов куля, забилася лють,
бо край мій плюндрують і нищать кремлівські засланці,
та воїни славні навалу з Москви відіб’ють…
Тут наша твердиня, тут мамине й батьківське поле,
співають джерела та храми блищать іздаля.
Затямте, ординці, вам нас не скорити ніколи,
бо це українська і наша священна земля.
Моя Україна – могутня, безмежна, єдина!
Ми в центрі Європи, про нас вже довідався світ.
На мирному полі – багата й щаслива людина:
ім’я Українець – пречистий калиновий цвіт!
Гряде Перемога – я вірю, я певен, я знаю!
Тут кожен за волю віддасть свої сили та кров.
І маками в житі постануть герої весною,
де нас, українців, ніколи й ніхто не зборов.
На рідному полі зарівнені вирви й окопи,
хоч вибухи досі нас часто тривожать у снах.
Ми – з Господом Богом! І край наш ніхто не захопить,
вже в серці і в світі цвіте Українська весна…
23.03.2022 р .
м. Івано-Франківськ
