Між знімками, зробленими свого часу на Донеччині, досить солідний проміжок часу – майже століття. Та все ж вони мають багато спільного. Адже на обох світлинах зафіксовані письменники, які колись жили і працювали у промисловому регіоні, що неспроста здавна мав назвисько «всесоюзна кочегарка». Про це пише nspu.com.ua.
Перший знімок зроблений у середині 20-х років ХХ століття. Знайомтеся: одні з перших місцевих письменників, які 1924 року об’єдналися в літературний осередок «Забой» довкола журналу під цією ж назвою, що побачив світ за рік до того. Отже зліва направо Олексій Фабер, Фелікс Селівановський, Василь Гайворонський, Павло Безпощадний, Борис Петрівський.
Другий знімок датується одним із останніх іще мирних років на Донбасі та в Україні – 2012-й. І помітно, що зроблений він тоді, коли місцеві письменники вийшли не з вугільного вибою, а на ґанок із приміщення обласного осередку НСПУ в центрі Донецька. Того самого приміщення, яке в листопаді 2014-го брутально захопили озброєні проросійські загарбники, звинувачуючи письменників Донецької ОО НСПУ в тому, що вони не підтримали «руській мір», «Новоросію» та «ДНР».
На жаль, нині серед нас уже немає письменників, які позують не тільки на першому архівному фото, а й на відносно недавньому мирному знімку. Підла гібридна війна суттєво підірвала здоров’я і вкоротила віку насамперед нашим ветеранам, які не пережили вже другої на своєму віку війни. Серед таких – колишні керівники обласної організації НСПУ Іван Мельниченко, Станіслав Жуковський та Анатолій Кравченко, а ще Вадим Пеунов, Іван Білий…
Час іде, біжить чи взагалі летить. Та ми – молодші колеги, а також читачі всіх поколінь навіть далеко за межами Донеччини знаємо і пам’ятаємо письменників, які прийшли в літературу із донецької землі. Насамперед серед таких – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: Микола Рибалко, Василь Стус, Леонід Талалай, Іван Дзюба. Також Донеччина має всі підстави пишатися низкою поетів та прозаїків, чиї твори відзначені не тільки увагою і повагою читачів, а й всеукраїнськими літературними преміями: Іван Костиря, Анатолій Кравченко, Вадим Пеунов, Леонід Кир’яков, Станіслав Жуковський, Іван Білий, Павло Кущ. А у цьому році цей список подовжив наш колега із прифронтового Маріуполя, поет і перекладач Валерій Кіор, який став лауреатом премії імені Максима Рильського за переклад «Кобзаря» Тараса Шевченка урумською мовою.
У біографії Донецької письменницької організації вже були трагічні рядки: після початку Другої світової війни та окупації у 1941-1943 роках Донецька вона призупинила свою роботу, а відновила її вже у 1944-му. Нашому ж поколінню випало жити й працювати в умовах підступної і досить тривалої гібридної війни, яка вже забрала життя наших колег-ветеранів і надовго зробила певну кількість із нас вимушеними переселенцями. Утім, попри все, Донецька обласна організація НСПУ продовжує працювати на вільній від загарбників території краю у відносно нормальному режимі. Щороку поповнюючи творчий осередок молодшими колегами, намагаємося передавати їм кращі традиції української літератури, отримані свого часу від наших попередників.
А ще дуже хочеться після звільнення досі тимчасово окупованого окрайця Донбасу повернутися до Донецька. Окрім того, завітавши до нашого приміщення НСПУ, мрію сфотографуватися з уцілілими колегами на тому самому ґанку, де ми були молодшими й щасливими у 2012-му. І віриться, що проміжок часу між цими світлинами буде значно меншим, ніж між уже запропонованими і тепер архівними знімками.
Павло Кущ
Прокоментуєте?
