Російська агресія проти України засвідчила, що серед зарубіжних письменників українські культурні діячі здобули численних справжніх друзів. І серед них чи не найбільше – серед польських митців.
У перші ж дні війни, коли над нашою столицею розривалися ворожі ракети, Київська організація Національної спілки письменників звернулася до світових мистецьких кіл із закликом висловити солідарність із нашим народом, підтримати його у справедливій боротьбі проти окупантів, звернутися до влади із закликом допомогти Україні. Численні творчі організації від Японії до США відгукнулися на цю відозву, і серед найперших – наші західні сусіди з Товариства польських письменників, зокрема з варшавського, краківського та вроцлавського відділів цієї поважної організації.
Плідну діяльність провадить у Кракові секретар НСПУ по роботі з молодими авторами Юлія Бережко-Камінська й інші наші колеги-спілчани. Аж ось утішна звістка надійшла і з стародавнього польського міста Бидґощ, де знайшла прихисток відома українська акторка й громадська діячка Марія Кочур, берегиня творчої спадщини видатного українського письменника-перекладача ХХ століття Григорія Порфировича Кочура. Проїздом у Києві цьогорічна ювілярка поділилася враженнями від перебування у Польщі й співпраці з польськими культурними інституціями.
Ось що розповіла шановна Марія Леонідівна: «Після того, як мені довелося тікати через річку Ірпінь від ворожих обстрілів реактивних літаків, артилерії та мінометів, я опинилася в Польщі, в місті Бидгощ, старовинному містечку з цікавою історією, восьмому за чисельністю населення, в північній частині Польщі, на березі річки Брда, притоки Вісли. Воно має свої давні торгівельні та культурні традиції. На цей час там уже перебували мої дві онучки, яких прихистив колега сина. Я відразу ж почала шукати шляхи спілкування з людьми, де могла бути корисною, беручи до уваги свій досвід в акторській та культурно-просвітницькій роботі як організаторки та засновниці Літературного музею Григорія Кочура в Ірпені. Мені кортіло більше розповісти про польсько-українські зв’язки наших літераторів – поетів та перекладачів, які багато зробили та роблять для зближення та розбудови цих стосунків, збагачуючи культуру Польщі та України. Так я познайомилася з панами Стефаном Пастушевським та Войчехом Банахом, які є не тільки визнаними поетами, але також знаними громадськими діячами, лауреатами багатьох престижних літературних премій. У цей непростий час війни ними, як і більшістю поляків, провадиться величезна організаційна робота для полегшення побутового життя українських переселенців. І вони стали прилучати й мене до співпраці у різних районах міста. На подарованому ними комп’ютері я створила низку мистецьких сценаріїв. Тут і розповіді про Ірпінь та Київ під час війни, про Літературний музей Григорія Кочура, зокрема про мандрівку Григорія Порфировича на наукову конференцію до Варшави у 1991 році та приязні стосунки українського перекладача з Віславою Шимборською, адже Григорій Кочур першим в Україні здійснив переклади її віршів, коли вона ще не була лауреатом Нобелівської премії. Були й читання нових віршів українських та польських поетів про війну. А ще відбулася зустріч зі мною як актрисою театру й кіно, де було показано фільм-оперу «Наймичка» за Т Шевченком, де я зіграла роль Катерини. З новими віршами пана Пастушевського «Біженка», «Світанок», «Якою ти не є» я звернулась до перекладачки та викладачки українського походження п. Ярослави Кобилко, яка мешкає в місті Ґіжицьку, адже вона здійснила чимало публікацій про українську літературу у польській пресі».
Зичимо невтомній Марії Леонідівни, яка волею долі стала культурною амбасадоркою в польській Бидґощі, нових творчих проектів для поширення української культури в Польщі, налагодження нових мистецьких взаємин із цікавими творчими особистостями. А в тому, що поезія знаних польських письменників і громадських діячів Стефана Пастушевського та Войчеха Банаха (до перекладу якої довелося долучитися й мені, згадавши давні полоністичні студії) вартує щонайпильнішої уваги, читачі зможуть переконатися у пропонованій нижче добірці. Віриться, що нас іще чекатимуть нові зустрічі з цими та іншими цікавими польськими поетами, адже заплановано вихід збірки сучасних зарубіжних поетів, які виявили солідарність із Україною в боротьбі за визволення від рашистських окупантів, а згодом – і антологічного видання сучасної польської поезії, адже маємо подякувати справжнім друзям за наближення нашої – і європейської – перемоги.
Проф. Дмитро Чистяк
Заступник голови Київської організації НСПУ
Міжнародний секретар секції літератури ЄАНМЛ у Парижі
«Отак і стає усе колом…»: поезія Войчеха Банаха і Стефана Пастушевського
Войчех Банах (1953 р.н.) – сучасний польський поет і громадський діяч. Автор понад півтора десятка поетичних збірок. Також відомий як колекціонер численних давніх світлин і поштових листівок, опублікував низку альбомів із цієї тематики та став співзасновником всепольського товариства філокартії. У 1975 – 1981 рр. належав до Групи «Паркан», знаної неконвенційними літературними заходами. Від 1990 р. належить до Товариства польських письменників, а з 2011 р. виконує обов’язки Голови відділення ТПП у Бидґощі. У 2005 р. здобув Мистецьку нагороду голови Бидґоща, а в 2009-му та 2015-му – нагороди «Лучницькі стріли», за найкращу книжку року цієї місцевості. У 2016 р. Войцеха Банаха нагороджено медаллю «За мистецький внесок у християнську культуру». У 2007 р. указом Президента Польщі нагороджений Срібним Хрестом За Заслуги, а в 2019 р. – бронзовою медаллю «заслужений діяч культури gloria artis» Міністерства культури і національної спадщини.
Зі збірки «Смертесхрон» (2017)
Поезія – спроба визначення
Войчеху Цавловському
Зі страху
може трохи з надії
вимарили собі
смертесхрон
літами тримали його
трьома пальцями
тендітніше від пера
полохливого птаха
часом обіруч – як весло
чи карабіна
допомагав нам повірити
в магію
записування та відчитування
знаків
у сенс слова
тривалість значення
і хоч видавалося
що то триб життя
вмираємо далі
упевнені у вічності з нашою участю
Бидґощ, 30.ІІІ.2016 р.
Кольоровий сон
Колись згідно з порадами
лічив сірих овечок
нині ж
коли не заснути
з’являються
чоловіки в чорній одежі
йдуть піщаним берегом морським
а ще чоловіки в одежах помаранчевих
їх ведуть піщаним берегом морським
затримуються
я ж ні
знаю що чи то заснув
чи слід лічити ще
перевіряю море – назви ж не знаю
хоч раптом видається вкрай червоним
хоче заснути
і прокинутись
у барві блакитній
на березі іншого моря
Точність
Автівки без газів
фабрики без димарів
пиво без алкоголю
цигарки без нікотину
рослини без землі
фрукти без смаку
люди без статі
шкіра без кольору
діти без хрестин
історія без християнства
публічний простір без хреста
віра без бога
теорія без відносності
Європа без кордонів
молитва без кінця
точність без смислу
Пора дощових птахів
Вертаючи додому
підійшов до вікна
і побачив
зграю птахів що влаштували лови дощу
а втім було їх обмаль
і не вдавалося
зловити
всіх крапелин
так і стояв
довго чекав наступних зграй
та жодних перемін
така пора
дощових птахів
і марних очікувань
Переклав із польської Дмитро Чистяк
Стефан Маріан Пастушевський (1949 р.н.) – польський громадський і культурний діяч, письменник і журналіст, автор понад 30 збірок поезії та прози й антологічних видань із історії польської культури. Перекладався іноземними мовами й відзначався низкою поважних нагород. Доктор гуманітарних наук (у царині історії). Тривалий час брав участь у польському дисидентському демократичному русі, перебував в ув’язненні, був речником «Солідарності» у Бидґощі, викладав в Університеті ім. Адама Міцкевича у Познані. Депутат Першого Сейму (1991 – 1993) та понад 20 років – Ради Бидґощі, а в 1994 – 1998 був заступником міського Голови. У 1998 заснував літературний щомісячник «Акант», де виконує обов’язки секретаря редакції. За багаторічну громадську й культурну діяльність – Командор Ордена Відродження Польщі (2018), відзначений Хрестом Волі та Солідарності (2015) та Золотим Хрестом за Заслуги (2005).
Світанок
мріяв про інший світанок – не той, що буденний
зі світанковою зорею хибної думи
що з важкістю проходить крізь хронічну втому
та із циклічним одяганням
навіть в інший одяг
який ще з маминих часів
готував звечора
чемно складаючи на кріселку
– нехай світанок іншим буде
згодом не інакше як він буде іншим – повторював засинаючи
чи вночі прокидаючись бо спав забагато
і вічно сонним був
і настав інший світанок
із громом не-весняної бурі
зливою не-дощу
криця й свинець
і всі інші свинства які тільки людина може вигадати
мріючи про щось інше
ніж те що є
падали іншим на голови
вдивлявся у дзеркало чи він ше там
ще був не-інший
але інших уже не було
тому шукав клавіатуру
клавіатуру знайшов
24 лютого 2022 р.
Біженка
польський сон український день
прокидатись анітрохи не кортить
торби з усім моїм майном
через кордон несли
мене несли майже
де
де є мій дім
вже був
де Ти який говорив не вір у сни
я тут Ти там
якщо
під повіками крізь сльози
мій кольоровий сон
Твій сіро-іржавий день
мусиш узяти свій тягар – день
вставай
мамо їсти давай
Якою ти не є
весь час думаю про тебе
не хочу
поріг дому тіла
очі і руки
ще нічого й не було
буде
ніхто цього не хоче
креслю
кола та лінії
небом твоєї шкіри
подумки
далі
щоразу далі й далі
ще тут
все ще вигадую себе
якою ти не є
якою є
Переклали з польської Ярослава Кобилко й Ольга Савка
Зі збірки «Екзистенції та птахи» (2021)
Форма
накреслив Тебе Великий Скульптор
із космічного матеріалу
досі творив із пилу та глини
як зір сліпцеві
і слух та мову глухому
отак ти і є скрізь
наче Великий Віз і Зоря Світанкова
щоночі щодня
і скільки Його молитвою гукаю
стільки тебе я бачу
гадає моя
***
бідні старі поети чіпляються за життя
пишуть премудрі вірші
забули врешті поезія зовсім не мудрість
не знання й поготів
знає вона небагато хоча розуміє
багато про неї можна сказати
і кінця-краю ніколи не буде
стрів я філософа а той уперто все пише вірші
бідний немудрий філософ
бідна замудра Софія
бідні старі поети
тендітні пальці чіпляються за папір
шкіра пергамент із жилками синіми
і видаються білою гусінню на брунатній корі пня
одного із купи пнів рятівного кола життя
бідні старі поети забули що пишуть
і пишуть
Тоді-зараз-потім
зі світлин які розглядаємо випадково
а світлини завжди розглядають таки випадково
скальпелем зішкрібаємо те що кортить нам бачити
а втім було ще дещо за мить перед тим
дещо буде й за нею
а може ще дещо і є
є напевне
формується й переміщається нічим смуга ця тисяча
барв і субстанції
в космосі
тільки не знаємо де той, хто був
а чи те що тоді вже було
на світлині
оскільки не знаємо де ми
тоді
зараз
потім
отак і стає усе колом
і нічого нема
Переклав із польської Дмитро Чистяк
nspu.com.ua
Прокоментуєте?
