Леонід Тома. Кому заважає Спілка письменників, або Луддити від культури

0
201

Ми пам’ятаємо, як під час початку промислової революції в Англії робітники мануфактур і ремісники почали громити текстильні й прядильні машини. Вони вважали, що саме машини причина їх усунення з ринку праці, вбачали в машинізації загрозу усталеного суспільного порядку.

У нас ситуація прямо протилежна – сучасні «луддити» від культури оголосили Національну Спілку письменників України гальмом на шляху культурного прогресу, і з енергією гідною кращого застосування доводять «совковість» Спілки, вважають її рудиментом тоталітарної епохи.  В інтерв’ю Олегу Багану голова Спілки Михайло Сидоржевський розвінчав ці потуги доморощених «луддитів» від культури.

Спробуємо й ми долучитись до цієї дискусії з власними аргументами й думками. Відомо, що більшовицька влада ліквідувала переважну більшість церков, старожили ще пам’ятають вогнища з ікон, які палали на майданах українських міст і сіл у 20 х -30 х роках минулого століття. Було також ліквідовано усі громадські й культурні організації. В цих умовах новостворена Спілка письменників, незважаючи на диктат влади й ідеологічний терор виявилась мало не єдиною культурною інстанцією, де могла вижити й реалізуватись творча думка, що несамохіть виборсувалась із загальної зашореності й захланності. Так чи інакше література розвивалась у системі Спілки письменників. З часом зусиллями визначних постатей, таких як Олесь Гончар, Микола Бажан,Максим Рильський. Павло Тичина було зроблено успішну спробу «культурної автономізації» Спілки, створення їй заслуженого авторитету в суспільстві. Згадаймо «Собор» Олеся Гончара, «Соняшник» Івана Драча, подвижницьку працю академіка Миколи Бажана по створенню першої в Україні енциклопедії. Саме в надрах Спілки зародився потужний дисидентський рух, його маніфестом стала праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація».

Звичайно, партійно-ідеологічна структура Спілки, нав’язана компартійними органами всіляко гальмувала й нівелювала цю «культурну автономізацію», але в переважній більшості здорові творчі сили виходили на авансцену всенародного визнання. І все це: без церкви, без закону, без доступу до європейської культури й освіти, без права сумніватися, без права на власну думку, без почуття захищеності.

То що ж – сьогодні наше завдання зруйнувати Спілку, яка стала максимально відкритою й демократичною, гуртує навколо себе як визнаних письменників, так і талановиту молодь? В Україні завжди діяв такий принцип: не чіпай стару хату, поки не збудував нову. У нас були спроби збудувати «нові літературні хати», але їх поки не видно на культурному горизонті. Неправда, що талант сам знайде для себе дорогу – його треба підтримувати й плекати. Про фінансову підтримку від держави НСПУ годі говорити – з року в рік зменшується мізерна сума, що виділяється на всі культурні заходи Спілки. Що й казати – кілька чиновників в апараті Міністерства культури й інформації одержують зарплату, що в рази перевищує «фінансові ін’єкції» для НСПУ.

Зараз ми на державному рівні переконались, яку загрозу для України несе так званий «русский мир». Цей імперський ідеологічний левіафан Російської Федерації щедро фінансується Кремлем. В його системі також і творчі спілки Росії. Російська держава підтримує російськомовні видання на всьому пострадянському просторі. Це ж стосується й книговидавничої справи. У нас держава створює таку ситуацію, коли Спілка письменників замість того, щоб стати активним інститутом в обороні національної культури свідомо чи несвідомо відсувається на маргінеси культурного поступу.

Ми знаємо як у часи бездержавності бідували українські письменники. Згадаємо Архипа Тесленка, Володимира Самійленка, творця «Люборацьких» Анатоля Свидницького. У той же час російська імперія не забувала про тих, які перейшли в російську культуру, надломивши власний генетичний корінь. Це ціла плеяда представників «української школи» в російській літературі. Невже сьогодні незалежна Україна знову хоче повторити процес «роздвоєння» і виродження власної національної культури? Кому вигідно маргіналізувати культурну еліту? Історія свідчить, що це було потрібно окупантам, щоб обезголовити націю.  Сьогодні НСПУ задихається у фінансовій невизначеності, її керівництво марно стукає в двері владних кабінетів. Письменники з їх невизначеним соціальним статусом марно сподіваються на увагу владоймущих. Чи не ці «владоймущі» є натхненниками сучасних «луддитів» від культури, які замість відсічі імперській культурній експансії обрали за мету атаку на НСПУ?

Пам’ятаєте, як безсловесний кінь у фільмі Довженка не витримав і виголосив символічне: «Не туди б’єш, Іване!»

            м. Харків                                            

Джерело: «Українська літературна газета» 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я