Cьогодні весь світ відзначає Міжнародний день рідної мови – світле свято, яке гуртує нації!
Як відомо, мова є ідентифікатором народу і людської пам’яті, ми народжуємося з нею і, йдучи у засвіти, залишаємо для нащадків.
Є мови вільні, а є поневолені. На жаль, ця аксіома залишається актуальною й досі.
З діда-прадіда українська мова змушена була тяжко й затято виборювати своє право на існування – і за часів царату, і часів комуністичного терору, і тепер, за часів тоталітарного путінського режиму. Так склалося історично, що північний сусід України – Росія завжди прагнула загарбати не лише Україну як частину Європи і як суверенну державу, а й знищити її мову.
Ми, українські письменники, цілковито усвідомлюємо вагу тієї відповідальності перед українським суспільством, яка покладена на нас, і маємо доводити своїм словом, що ми, українці, – європейська нація, яка відбулася попри всі негаразди, що розвивається й далі, а разом із нею – квітує і наша українська мова – мелодійна, гнучка, та, що залишає світлий слід і в душі, і в пам’яті не лише українця, а й чужоземця!
Мова – це не лише душа народу, а і його потужна зброя. Бо там, де вмирає мова, – умирає й нація. Народ, який послуговується чужою мовою, знищує своє коріння і ніколи не матиме буйної розлогої крони, тому що мова – як дерево, яке треба плекати, бо лише тоді воно буде родючим і подарує плоди.
Ми стоїмо на сторожі збереження нашої мови, бо всі прагнемо бачити її в наших нащадках!
Ми всі маємо пам’ятати й про тих українців, які змушені тепер перебувати під гнітом путінського режиму на окупованих російськими зайдами територіях незалежної України!
Українці окупованого Криму й окупованих частин Донецької і Луганської областей! У ваших жилах тече українська кров, кров вільної європейської нації! Не забувайте про це, навіть перебуваючи в жахному горнилі війни й пащеці лютого звіра, яким виступає Російська Федерація! Бо насамперед саме ви є втіленням того, чого боїться злочинний путінський режим, бо у ваших жилах тече кров вільного народу, тому ніщо й ніхто, жоден супостат, не зможе змінити ген української нації!
Окремо звертаємося й до свідомих українців Російської Федерації – у Росії навмисне створені такі умови, аби ви забули, хто ви є насправді, звідки ваш рід, а найжахливіше – путінська Росія позбавила вас найважливішого – вашої мови. Мільйони українців, які з різних обставин вимушені мешкати в Росії, – упосліджені в розвитку рідної української мови! Проте, ми переконані, що у ваших серцях є отой незгасимий вогонь українства, який вам залишили у спадок ваші пращури і який вас гартує й гуртує, – пам’ятайте про це й пишайтеся цим, бо саме цього незгасимого вогню жахається лютий ненажерливий звір – кривава тоталітарна Росія!
Ми завжди маємо пам’ятати всіх тих, хто загинув і досі гине за те, щоби називатися українцем, бути господарем на власній землі і мати власну мову!
Мова – це код нації, код, який наш народ передає з покоління в покоління, код, який і намагалися, і намагаються знищити наші вороги – голодоморами, гулагами, війнами, проте цей код – незнищенний! І ми всі доводимо це щодня!
І нехай цей код буде вічним, і нехай наша українська мова буде долучена до великої європейської родини, і нехай минуться всі негаразди, бо з нами велика суверенна Україна і Господь!
Секретаріат Національної спілки письменників України
Прокоментуєте?
