«Апокриф / Чотири розмови про Лесю Українку»

0

Апокриф: про що насправді християнські драми Лесі Українки

25 лютого ми відзначали 145-ту річницю від дня народження Лариси Петрівни Косач, яка, за словами Івана Франка була чи не єдиним мужчиною в українській літературі і яку ми знаємо зі шкільної програми кволою і романтичною Лесею Українкою — авторкою «Лісової пісні».

І якщо цю знаменну дату ви могли пропустити, то кількість років від народження Ісуса Христа достеменно знаєте. Адже рік 2021 весь світ рахує саме від сходження зірки у Вифлеємі – з Різдва Христового почалась наша ера.

Чому я пов’язала Ісуса і Лесю? Тому що сама письменниця пов’язала себе з історією християнства. За одну ніч 1903 року після Різдва Христового біля ліжка вмираючого друга вона написала драматичну поему «Одержима» — про Месію і жінку, яка Його любила, та не прийняла Його жертви, віддавши за Нього життя. Уже в 1908 році була написана драма «Руфін і Прісцилла» — про перших катакомбних християн Римської імперії і становлення церкви як інституції з її єпископатом. 1909 року була написана драматична поема «На полі крові». Тут Леся Українка знову повертається до часів Христа – його страти і воскресіння, та головним героєм є Іуда, який на землі, відведеній для поховань чужоземців та купленій за ті самі 30 срібників, розповідає прочанину про мотиви своєї зради. Того ж таки 1909 року в драматичному етюді «Йоганна, жінка Хусова» Леся Українка показує конфлікт найпершої християнки, тієї, що йшла за Ісусом, який вона, сповідуючи його вчення після страти, мала вирішити з покинутим чоловіком – високопосадовцем Римської імперії, повернувшись до нього. Остання драматична поема з цього циклу «Адвокат Мартіан» була написана 1911 року і відносить нас у ІІІ століття з Різдва Христового – дія відбувається в християнському домі поважного римського адвоката, а конфлікт будується між батьком і дітьми, які прагнули відкритися в часи гоніння християн, натхненні словом божим й стратами в цирку своїх братів і сестер во Христі.

І хоча Біблія і досі лишається чи не єдиною популярнішою за «Гаррі Поттера» книгою, євангельські сюжети, не кажучи вже про послання апостолів ми знаємо не так добре, як того вимагає читання класики. А оскільки вся світова класична література так чи інакше стосується християнського вчення і традицій, вдумливому читачеві неодмінно захочеться заповнити прогалини.

І тут в пригоді стане свіжа книжка від «Комори» — дуже незвичне видання, де поєднана художня література і оригінальний нонфікшн – розшифровка діалогів глави Української греко-католицької церкви та сучасної української письменниці саме про ці чотири християнські драми.

Леся Українка «Апокриф»: Блаженнійший Святослав Шевчук і Оксана Забужко «Чотири розмови про Лесю Українку» — відкриває перед читачем всю велич особистості письменниці. Саме з цих розмов ми починаємо розуміти, що Леся не була кволою дівчиною, яка сіяла барвисті квітки на вбогім сумнім перелозі й сумувала, що весна прийшла весела, щедра, мила. Вона була сильною жінкою і сильною духом, шукаючи в творчості відповіді на питання, які є актуальними і зараз. Що є церква для людини — чи це є інституція з душпастирем овець, чи це є громада рівних в любові до Христа? Що є любов до Бога – чи можна любити Христа, не полюбивши ворогів його, як він учив, та не прийнявши крові, яку він пролив за наші гріхи? Чи можна стати християнином з примусу, з традиції, з любови до дружини-християнки та без віри? Чи жертва, зроблена з любови до того, хто має віру, не є свідченням Бога на землі? Чи є проявом віри та слідуванням вченню Христа покірність чоловікові-поганину християнки, яка йшла за Месією, та повернулась в розпачі, що загине до настання царства Божого? Чи обов’язок вірного християнина перед громадою є вищим за його обов’язок перед сім’єю? Чи можна свідомо приректи власних дітей на вічні муки, бо маєш критися, щоб захистити в суді єпископа своєї церкви?

Та головний конфлікт і цього творчого доробку, і життя письменниці все ж полягає у відносинах з церквою як інституцією. На початку ХХ століття церковні цензори заборонили ставити «На полі крові» (та на початку ХХІ ми можемо побачити вистави і на сцені київського театру Івана Франка, і на сцені львівського театру «В кошику»). В ІІІ столітті за версією Лесі Українки глави церкви заборонили адвокатові Мартіанові охрестити своїх віруючих дорослих дітей, щоб ніхто не викрив його християнство в переддень процесу над єпископом. У драмі «Руфін і Прісцілла» Л. Українка теж демонструє ницість єпископату і прислужників, які проповідуючи мучеництво, рятувались за рахунок істинно віруючих.

А що ж до віри самої пані Лесі? Чи була вона християнкою, чи святила паски і їла кутю? Радянська школа і літературознавство вчило, що Леся Українка була революційною атеїсткою. Але ці чотири розмови про неї переконують, що це не так. Хоча письменниця і сприймала Христа швидше як особу, особистість, її віра була глибокою. І вірила вона в святий дух. В ім’я отця і сина, і святого духа – цю молитву чуємо в нашій церкві, але можемо не почути в сусідній – чи значить це, що є неправильні християни, хоч вони й живуть за вченням Христа?

Цей конфлікт між церквою і громадою знову випав на яв через повернення українцям Томосу. І хоча віра в святого духа не є лиш у храмі, власна церква єднає в молитві, а не дозволяє мовчати, поки славляться отці, що проклинають твій народ, і чуже військо.

Тож «Апокриф» можна рекомендувати не тільки як світське чтиво або літературознавче дослідження, але й як екзегетичний виклад. Адже через тлумачення біблійних текстів і змісту святого письма від Блаженнішого Святослава сучасні християни різних конфесій можуть знайти відповіді на деякі питання (звичайно, якщо питання не стосуються заправки для куті або присипки на паску).

Марина Ясинська

Читай

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я