Із ребра Хаосу: Збірка поезій / Баковецька Ірина. – Рівне : Корнин, 2015. – 28 с.
Є такі випадки в літературі, коли видають збірки, які наповнені лише кількома творами (прикладом може бути «17-й патруль» Миколи Бажана); це означає, що автори хотіли закцентувати увагу читача саме на Цих текстах, саме на ЦІЙ ІНШАКШОСТІ, що може бути присутня в одній чи кількох поезіях.
Іншакшість Ірини Баковецької –– помітна з перших рядків її віршів. Уважно стежачи за творчістю авторки, мушу сказати, що спостерігається її значний «стрибок» на довгу дистанцію української поезії. У доробку Ірини з’явилися густі «викличні метафори», гнучка ритмічна структура, яка виходить за межі звичайного звукопису у трапеїчну пластику. На вдалих мелічних образах позначилася музична освіта Ірини Баковецької, схильної до експериментування як зі змістом, – так із формою вірша. Будь-які експерименти завжди притягують, приваблюють читача-слухача своєю нетиповістю, неповторністю, і екстатичністю. Вони, як червоний колір світлофора, завжди провокують побігти під автівку… Можна закидати, мовляв, поезія Ірини –– складна, «хаотична», перенагромаджена алюзіями та ремінісценціями фольклору, міфології, тощо. Таке уявлення варто потребує спростування. Автор шукає себе. І пошуки у кожного –– можуть здаватися несподіваними для усталеної поетичної рецепції. Не має жодного значення, чи зрозумілі вони нам, чи –– ні, головне –– таємничі. Тому потрібно шукати адекватний код їх прочитання. Інша річ, що попри всю свою пристрасність, поезія Ірини Баковецької –– інтелектуальна, логічна, навіть в дечому ––продумана. Помітно, що кожне слово, кожен зворот –– зважене і змодельоване.
Смакові рецептори творів відчуваєш підсвідомо, позасвідомо, надсвідомо… Ними дихаєш, ними живеш, ними мариш, і просто входиш в середину них, щоб бодай мить постояти, настоятись, надихатися живим повітрям.
У представленій збірці Ірина Баковецька смакує слово в еротичній обгортці. І це –– висока культура поетичного мовлення, адже еротична лірика –– зорієнтована на вироблений естетичний смак, прагнення знаходити гармонію тіла і душі, уникаючи вульгарності при художній інтерпретації статі, вбачаючи у ній онтологічний сенс, захоплюватися нею, відкривати в ній невичерпні таємниці кохання.
Її поезія, як на мене, базується на основі постійного бажання відчувати ритм зближення–віддалення (зустріч–розлука), доторків і споглядань, захоплення іншим, як собою. Вона стосується не тільки естетичного пізнання, що шукає невідоме у відомому.
Поезія –– це біль і це –– гра. Азартний гравець –– беззаперечно щасливий у своєму настроєвому екстазі. Ірина Баковецька –– щаслива у собі й своїй родині. А творчість має щастя защасливитися у збірці «Із ребра Хаосу».
Вважаю, що ці тексти промовляють вічністю.
Леся Мудрак
