* * *
Марні виправдовування пізні.
Вже нічого тут не доведеш.
Не поможуть запевняння слізні
Й посилання до прозорих меж.
Можна обшахровувать державу.
Можна не обдумувать ходи.
Можна щось здобути на халяву
Нібито за праведні труди.
Можна помилитися в оцінці
Тих, хто ще вирощує зерно.
Можна плюнуть в душу українцям
З думкою, що їм усе одно.
Можна тут жорстоко помилитись,
Бо таких не терпить зазіхань
Нація, що вміє боронитись
Силою освячених повстань.
* * *
Прийшов я вдосвіта до ставу
без тебе, внучку Владиславе.
Ти десь далеко. Ти у Празі.
В розлуці ми тепер наразі.
Нас розлучив, немов у казці,
один герой в огидній масці.
Маленький сірий чоловічок,
який не має добрих звичок,
а все лихі, погані, злі.
І стільки горя на землі
зазнали люди через нього.
А ти в безпеці, слава Богу!
У тебе стільки нових вражень
і емоційних навантажень.
Про тебе думаю над ставом,
мій любий внучку Владиславе…
Прокоментуєте?
