Андрій Содомора. Фрустрація

0
283

Чутливі до звукопису римляни витворили чи не найприкріше для слуху, що перегукується з біблійним, із Еклезіяста, «vanitas vanitatum» (марнота марнот) слово «frustra» – даремнонамарно. Збіг неприємних, що ріжуть вухо, приголосних, темний, подовжений у вимові римлян голосний «u», відкрите, що йде у простір, подібне до «чорного» воронячого скрику «trа-а-а…» – все це творить звуковий образ «чорної діри», похмурого «царства тіней», де, за уявленням античних, гаснуть усі найсвітліші поривання смертних, усі їхні надії та сподівання.

Все – ілюзія, обман («frustra» – від «fraus», облудасамоомана). «Frustrare» – вводити в омануруйнуватизводити нанівець. «Frustratio» – провалневдачамарне сподівання. Низку визрілих із того настою, радше розстрою, поетичних творів започаткував у європейській літературі Горацій своєю знаменитою одою (піснею, радше «антипіснею»), яку він адресує якомусь Постумові (похмуре саме слово: Постум, етимологічно, – тойщо народився після смерті батька).

Ода, камертоном якої те справді наскрізь чорне frustra, – зразок вражаючої для слуху похмурої какофонії, цілковитого розстрою – фрустрації… Усе – «марнота марнот»… Чого ж тоді варті усі труди, усі страждання?.. Чи варті вони взагалі?.. Чи варто трудитись?..

«О Прометею! Варто?!

                                                            – Варто! –

так він сказав мені з-за хмар» (Ліна Костенко).

zbruc.eu

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я