Книжку з унікальним змістом презентували в столиці. Антологія письменників Донбасу 3 жовтня зібрала повну залу «Кінопанорами». Це була перша київська презентація видання. Тур презентацій вже відбувся на Донеччині у містах: Бахмут, Краматорськ, Слов’янськ, Костянтинівка та Дружківка. Під однією обкладинкою зібрано прозу, поезію та драматургію, де резонують голоси людей, які бачили війну і відчули її на собі. Сьогодні це видання надзвичайно актуальне, адже важливо говорити і пам’ятати, що в країні війна.
«Її зміст унікальний, тому що тут зібрано 63 письменники, які пов’язані з Донеччиною і Луганщиною. Добре, що антологія вийшла зараз. Ми маємо собі нагадувати якісь очевидні речі. Скажімо, що Донбас – невід’ємна складова українського культурного і літературного простору. Донбас – це Україна. Донбас не варто розглядати відірвано від українського культурного процесу. Тому що проти такої відірваності свідчить 63 імені і творчі доробки», – у вступному слові сказав член редколегії, письменник Сергій Жадан.
Керівник проекту, голова ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» Станіслав Федорчук наголосив на важливості антології «Ця книга – Ноїв ковчег тих людей, які покинули свою Донеччину і Луганщину з різних причин. Але водночас це, як влучно сказав Микита Григоров, Ноїв ковчег тих, хто лишився в окупації, адже там є тексти тих людей, які не виїхали, але заявили про своє бажання лишитися в українській літературі попри небезпеку і попри можливі втрати. Є також ті, хто перебуває за ґратами російської окупації, є ті, хто дивиться на нас з неба, є ті, хто втратив свою малу Батьківщину. Але все це люди, які лишаються в літературі і лишаються в Україні. Це невеличка цеглинка у підмурівок пізнання нас самих. Так, через війну, чимало людей усвідомило себе українцями. Усвідомили, тому що це питання стало наріжним. Тільки та нація є сучасною, яка здатна себе пізнавати. Мова культури є абсолютно універсальною і об’єднувальною. Це не мова політики».
Упорядкували антологію перекладачі, письменники Веніамін Білявський та Микита Григоров, який зазначив «Академік Іван Дзюба у передмові назвав цю книжку гібридною. В умовах тих подій, які зараз відбуваються на Донбасі, ніяким іншим словом не можна описати її, тобто гібридна війна співвідноситься з гібридною книжкою. Скелет книжки – три розділи: перший – письменники, що увійшли до українського канону: Сосюра, Стус, Дзюба, Андієвська, другий – сучасні письменники, третій – «погляд зовні», ті, хто не є уродженцями Донбасу, але присвятили йому свої твори».
Поетеса Любов Якимчук, як народилася в Первомайську, розповіла про свій досвід зіткнення з проблемами, які приносить війна. «Проблема в тому, що люди всюди однакові. Люди в жахливих умовах втрачають культурно-цивілізаційний рівень. І вони починають виживати. Коли я думаю про мою малу Батьківщину, я не думаю про те, що треба рятувати усю територію, я думаю про те, що треба рятувати кожного окремо».
Прозвучали вірші «Розкладання» (про війну не буває поезії / про війну є лише розкладання / лише літери / і всі вони – ррр ) та «Як я вбила» (усі мої родинні зв’язки тепер телефонні / усі мої родинні зв’язки прослуховуються / їм цікаво, кого я більше люблю, маму чи тата / їм цікаво, на що хворіє моя бабуся, яка каже в слухавку: ой-ой-ой..), які увійшли до антології «Порода», а також нові вірші.
Про важливі речі відверто сказала письменниця, викладач Донецького національного університету імені Василя Стуса Олена Стяжкіна «Часто питають, якою буде деокупація. Вона не «буде». Вона є. Деокупація свідомості. Ця книга про різницю. Коли вона лежатиме у вас на столі чи біля ліжка, то ви не почуєте, як автори з цієї книжки сваряться між собою. Вони різні. Вони не є голосами. Вони – особистості. Це дуже важливо – дозволити людям бути іншими».
Вперше в «Породі» надруковано уривок роману Ірен Роздобудько, присвяченого Джону Юзу. Письменниця сказала, що якби не було цього тексту, вона нічого не написала б аби увійти в цю книжку. «На цю «тему» я: кричала, ридала (внутрішньо, бо досі не можу), ненавиділа, хворіла, прощала і просила вибачення, брала провину на себе, ставила свічки, молилась… Ця тема для мене – «кардіограма інфаркту». Я досі не можу говорити більш-менш зв’язно ? все зашкалює. Можливо, з цієї антології почнеться повернення. Довге, важке, болюче. І трохи інші розмови».
