Люцина Хворост. «Я на пісні колись була багата…»

0
390

“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
 
* * *
Я на пісні колись була багата,
а не співаю – ще, мабуть, не час.
Лиха біда, що оминула нас,
не оминула ні сестри, ні брата.
 
У Польщі – великодні писанки,
цвітуть братки, гніздуються лелеки.
Ми тут проїздом. Ми мандрівники.
Ми горнемось до берега безпеки.
 
Нас кинула сюди ударна хвиля.
За нами – не один жалобний дзвін.
За нами ворог – чи людина він?! –
сп’янілий від дикунства і свавілля.
 
Зґвалтована сестра, убитий брат,
старенька, збожеволіла від горя…
Але горять ясніше устократ
дві барви: барва сонця й барва моря.
16.04.2022
Отрембуси коло Варшави
 
* * *
Як було до війни?
Нестривожене небо кругом,
несколошкані сни
і святковий обід з пирогом,
і батьки, і сини,
і у шафі родинний альбом,
і чотири стіни,
не обернені ще на фантом.
 
Як було до війни?
Ми не знали ненависних слів,
ні доріг чужини,
ні жалю, перезрілого в гнів.
Світ, де МИ і ВОНИ,
розпростертий між двох полюсів;
зникли всі півтони,
мов за первісних, диких часів.
 
Сірі будні війни
ти минаєш, немов блокпости.
Тільки вітер війни —
і в минуле палають мости.
Тут вина без вини —
і його несподіване «ти»,
на яке з давнини
він з тобою не смів перейти.
14.11.2022
 
НА ЗГАДКУ ПРО ПОДАРУНОК ЛАРИСИ ВИРОВЕЦЬ
Розсипалось намисто, і умент
прудкі порозбігались намистини,
мов дні твої, де кожен – елемент
невидимої ширшої картини.
 
Без цілого не осягнеш частини.
Чому твій дім зруйновано ущент?
А світ живе, і кожен континент
тебе – як дивно! – просить на гостини.
 
Які там, ради Бога, намиста,
коли ти нижеш версти і міста,
єднаючи тонкою волосінню?
 
Вже б кинутись, віддатись голосінню, —
та боязно оту тремтливу нить
шарпнути й надірвати водномить.
04.10.2022
 
* * *
Вода у пустелі — ця зустріч без черги:
так спрагло вбираю я кожен ковток
і горлом захланним, і серцем зашерхлим, —
та маєш ти вже у кишені квиток.
 
Квиток у кишені, прощання все ближче,
гірке, наче листя згорілого дим.
Не знаю, коли ще, не знаю, коли ще
нам випаде зустріч на кілька годин.
 
Незатишний вечір вітрами прошитий,
та хай шаленіють ревниві вітри:
я хочу з тобою цей вечір прожити
і в пам’яті довго його берегти.
17.10.2022
 
* * *
Коли злітають гучно літаки
з аеропорту імені Шопена,
спиняються місцеві хлопчаки
і задирають голови натхненно.
 
Але з’явились інші дітваки —
здається, полохкі непоясненно:
гуде – вже й завмирають нечутенно,
до маминої тулячись руки.
 
Вони з країни, де щоніч сирена,
де з темних літаків ворожа лють
щодня об землю гупає, шалена.
 
…Варшава. Мирні літаки гудуть.
Хай небо стеле їм щасливу путь
з аеропорту імені Шопена.
05.07.2022
Реґули коло Варшави
 
ВОЛОДИМИРОВІ БАЗИЛЕВСЬКОМУ
У Києві, княжій столиці,
живе він, поет і патрицій.
Не просто фіксує події,
а з них вичленовує дух.
Масштаб свій у нього і вимір,
а звати його Володимир:
він миром в душі володіє,
хоч війни вирують навкруг.
 
То кидавсь він, наче шуліка,
на кривди непевного віку,
то з Києва рвався на хутір
і звідти співав, мов Куліш.
Є в нього машинка друкарська,
чарівна й прадавня, мов казка,
тож він, незлюбивши комп’ютер,
клепає на ній, як раніш.
 
Бувало, сміялись колеги:
«Що взяти із цього сердеги!
Ще б замість електрики – свічку!»
Та й сам він кивав: мезозой.
Писав свої ямби й хореї.
Здобув для машинки своєї
в поході виснажливім стрічку,
мов руно – античний герой.
 
Та ворог напав… і снаряди
летять, і нема на те ради.
Міста залишились без світла,
міста в непритомі від ран.
О, кляті ворожі ракети!
Страждають без струму й поети:
без струму ні коми, ні титла
не виведеш ти на екран.
 
Наш ворог безграмотний – амба!
Не зна ні хорея, ні ямба.
А злоби ж у нього – на сотні,
а ницості – на багатьох.
Та дух наш не вгас і не вимер,
допоки поет Володимир
нам образи й сенси з безодні
рятує на зламі епох.
 
У нього ж машинка друкарська,
чарівна й прадавня, мов казка.
Сьогодні це ступінь свободи,
а не старомодний курйоз.
У Києві, княжій столиці,
він втілює користь традицій,
тож хай молоді верховоди
вчитаються в нього всерйоз.

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я