14 травня 1871 року в селі Русів на Івано-Франківщині в сім’ї заможного селянина народився один із найяскравіших українських письменників, громадський діяч і просвітитель Василь Семенович Стефаник. У його творчому доробку — 5 збірок, десятки новел і сотні висловів, гострих та влучних.
Під час навчання в польській гімназії у Коломиї Василь Стефаник почав свій письменницький шлях, а також займався активною громадською діяльністю та організовував читальні для селян. Разом із Марком Черемшиною і Лесем Мартовичем заснував таємний гурток «Покутська трійця», через що у 1890 році був відрахований з навчального закладу. Здобувати освіту Стефаник продовжив у Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком.
Усе життя Василь Стефаник відчував кровну спорідненість з усім українським народом, покладав великі сподівання на розбудову української державності, а вся його громадсько-культурна діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу українських земель.
У день народження письменника Vogue.ua згадує найяскравіші цитати з творів і листів Василя Стефаника.
«Тату, — каже, — тепер їдемо воювати за Україну». — «За яку Україну?» А він підоймив шаблев груди землі та й каже: «Оце Україна, а тут, — і справив шаблев у груди, — отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати». («Сини»)
«У мене таки так, я очі маю, аби сміялися, аби жартували. Я не маю їх, та й мама їх не змалювала, аби плакали». («Басараби»)
«Я сотворив собі свій світ… я був щасливий». («Моє слово»)
«Вони хотять нового, на те вони і молоді». («Роса»)
«Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові. Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце крізь хмару, і до неба мене вносить». («Камінний хрест»)
«Немає більшої драми в житті, якщо нікого не любити. Тоді ти мертвий»
«Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це література». (Зі Стефаникового листа)
Фото: Голос України
