Унормування, розунормування та перевнормування української мови: час і тенденції, набутки й перспективи
Наукова осінь у харківських філологів розпочалася незвичайним проектом – Міжнародною конференцією з питань унормування української мови (Унормування, розунормування та перевнормування української мови (1920–2015),
організованою й проведеною за партнерством Санкт-Галєнського університету (Швейцарія), Харківського історико-філологічного товариств (голова – професор Ігор Михайлин) і Харківської обласної організації Національної спілки письменників України (голова – Анатолій Стожук). Ідея проведення й організація цього мовознавчого форуму належить Сергію Вакуленку – відомому в Україні й далеко за її межами харківському лінгвісту (Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди), доктору філософії, шанованому європейському славісту.
Широке коло наукових соратників, колег і симпатиків, знання багатьох мов, викладання в знакових університетах Європи дозволило пану Вакуленку запросити до Харкова учених, які переймаються питаннями історії української мови, її суспільного статусу й функціонування на різних теренах України в діахронії-синхронії, процесами нормування, правописного усталення, лексикографічного, соціолінгвістичного й соціокультурного буття нашої мови. Тобто відбулася зустріч занурених в означену проблематику фахівців, які ґрунтовно вивчають українську мову в динаміці її лінгвістичного впорядкування й унормування з огляду на історичний та геополітичний контекст й ідеологічні тенденції доби.
Модерували роботу секцій Роман Трифонов і Наталія Щербакова, спонукаючи присутніх до наукової рефлексії щодо окреслених у виступах питань. Наснажив на дискусію виступ аспірантки Катерини Каруник (Харків) – «Полеміка київських академічних мовознавців з діаспорними науковцями в 1960-1980-х рр.: проблеми корпусного планування української мови».
Конференція виявилася продуктивною з огляду на висловлені її учасниками думки та припущення щодо проблем і перспектив унормування нашої мови. Гострі питання, влучні ремарки, цікава прикінцева дискусія засвідчили потребу в цій науковій комунікації, адже йдеться не лише про аналіз того, що маємо як спадок наукових напрацювань попередників, а й про майбутнє української мови в її суспільному функціонуванні, тобто виконанні цілої низки важливих державницьких і соціокультурних місій.
Харківська ОО НСПУ
