***
У неї не лишилося вдома нікого, окрім кота –
двох котів, трьох, чотирьох, десяти…
Бо вже тиждень, як сусіди розбіглися по світах,
поки місто боронять її чоловік та син.
До війни її руки торкалися тільки струн,
а за тиждень пальці болять від ножиць.
Але коли вона плете сітки, не чує тривожних лун –
відчуваючи біль, почуває себе живою.
Коли вона плете сітки, то ніби сплітає долі…
Тому за кожним котом прийдуть – за кожним із десяти.
Ця жінка із болю давно уже стала мойрою
Поки місто боронять її чоловік та син.
ЧЕРНІГОВУ
Одинадцятий день війни. В укритті обіймаю сина і згадую:
Літо в розповні й забутті… Я дивлюся на Нестора… Я не в настрої…
Парк… Чернігів… Ми… Я втомлена… Сумний і щасливий ти.
Ти говориш про старість-молодість-старість – до хрипоти.
Я тебе безупинно перебиваю і розпитую про собори. Мені так легше…
На долоні немає розлуки іще… І краще за мене тебе відчуває хіба що вечір…
Випрозорює небо шаблю місяця там, де щитом будуть Болдині гори.
Але про війну за півроку – Нестор тоді нам нічого іще не говорить…
Тільки дивиться, як ти мене голубиш… І заздрить хтиво й забронзовіло…
Одинадцятий день війни. В укритті обіймаю сонного крихітку-сина.
І молюся за наш з тобою Чернігів. Бо він насправді – мій муж і воїн.
А Нестор в парку ще напише його переможну історію.
НЕПРОЩЕНА НЕДІЛЯ
Дружина того чоловіка, з яким ти спала іще до війни,
і тебе, і навіть його пробачила, бо немає на трьох вини
у прощену неділю.
Хлопця із сиротинця, що за снікерс не заплатив,
ще до приїзду поліції охоронець сам відпустив,
бо ж… прощена неділя.
Нас вчили все пробачати й вірити в братську любов,
та нас не чекають в нато, і москалі, виходить,
тепер тільки наше зло,
навіть в прощену неділю.
Тому-то прощення й не відають ні снарядом побита рілля,
ні в укритті народжене під звуки сирен маля,
надто в прощену неділю!
І тим, хто героєм посмертно став на своїй землі, –
ви їм не кажіть про спокій, і про тимчасовий мир,
і про неділю прощену…
Й заради тієї дівчинки, серце якої спинив москаль
(Господи, вона ж була такою за віком, як і моя донька!), –
моя непрощена неділя
моя непрощена неділя
моя непрощена неділя
***
Ця війна насправді об’єднала своїх,
як молитовна ве́рвиця…
І залишила в спокої всіх,
які й до війни були осторонь.
Я не засуджую тих,
хто не боровшись втік,
боронь Господи, –
їм тепер куди важче,
ніж тим, хто залишився…
Думаю, як воно буде, якщо повернуться
й ми зустрінемося на вулицях,
що носитимуть імена тих, хто залишився…
Бо рано чи пізно, повір, забудеться,
хто які гасла кричав до війни в юрбі,
Хто і скільки в якому скликанні сварився пречистим матом…
Хоча, знаєш, війна потрібна, щоб побачити хто є хто.
І коли все затихне і зникнуть сліди геростратів,
то джекпот не отримаєш, поки не вб’єш малороса в собі.
Голіруч. Без набоїв.
Заради тих, хто залишився і чиї імена носитимуть вулиці…
ТРИВОЖНА ВАЛІЗА
У наплічник треба покласти найважливіші речі,
щоби готовим бути за сигналом до втечі.
Гроші, паспорт, ще й ліки, книги, одяг, картини…
Що для вас найважливіше, а що для вас є безцінним?!
Нам кажуть: «Тільки важливе». І все зрозуміло. Майже…
Та пам’ять, любов, і віра у жодний наплічник не ляжуть.
Бо немає такого підвалу, немає того укриття,
де можна сховатись від себе, рятуючи власне життя.
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
