Про деколоніальність, критику мистецтва, апропріацію та роботи, на яких не було дозволу — Суспільне Культура пояснює контекст дискусії.
У соціальних мережах обговорюють дві виставки, що нещодавно відкрилися в Берліні:
- As Though We Hid the Sun in a Sea of Stories. Fragments for a Geopoetics of North Eurasia («Як би ми сховали сонце в морі історій. Фрагменти для геопоетики Північної Євразії») відкриється у Будинку культур світу (HKW) 21 жовтня та триватиме до 14 січня 2024. Кураторська група: екскуратор російського центру сучасного мистецтва «Гараж» Ярослав Воловод; художник з Одеси Ніколай Карабінович, кінорежисерка з Узбекистану Саодат Ісмаїлова; та історикиня Кімберлі Сент-Джуліан-Варнон.
- The Assault of the Present on the Rest of time («Напад сьогодення на інший час»), що відкрилася у Schinkel Pavillion 14 вересня цього року та триватиме до 7 січня 2024. Кураторкою проєкту стала колишня головна кураторка російського центру сучасного мистецтва «Гараж» Катя Іноземцева.
Обидві виставки торкаються питання колоніального впливу Росії, війни, політики пам’яті та репрезентації минулого.
В обох виставках присутні імена українських художників та художниць, що призвело до дискусії серед колег щодо їхньої участі і ставлення до бойкоту російської культури. Але це не єдине, що викликало обговорення. Найбільш гострою критика є щодо таких питань:
- Кураторка виставки «Напад сьогодення на найкращий час» у Schinkel Pavillion Катя Іноземцева ще кілька років тому була головною кураторкою Музею сучасного мистецтва «Гараж» у Москві, в інституцію вона прийшла у 2014 році як кураторка та за цей час доросла до позиції головної кураторки Музею. У 2017 році вона створила виставку, включивши у російський контекст сучасного мистецтва молоде мистецтво Криму. В інтерв’ю вона пояснювала своє рішення: «Так сталося, що Крим у культурному плані виявився нікому не потрібним взагалі». Публічно за свої дії Іноземцева не вибачилась, а також не прокоментувала питання Криму.
- У своєму кураторському тексті до виставки «Напад сьогодення на інший час» вона робить присвяту Вікторії Амеліній та використовує її поезію без дозволу родини. Подруга поетки Софія Челяк зазначила у коментарях, що родина звертатиметься із цим питанням до музею та оскаржуватиме участь.
Також Софія Челяк наголосила на некоректному перекладі та цензурі.
Вікторія Амеліна виступала за бойкот росіян та носила футболку «жорстока українська художниця».
У цьому ж тексті кураторка пише про російсько-українську війну у контексті вторгнення та називає дату 24 лютого 2022 року, не згадуючи анексію Криму та окупацію частин Луганської та Донецької областей. Таким чином, вона не згадує факт боротьби України за її територіальну цілісність з 2014 року, коли Росія порушила державний український кордон.
Вона також цитує Александра Клюге, німецького режисера та письменника, який виступав публічно проти надання Україні зброї.
- Через дискусію у соціальних мережах виявилося, що куратори виставки «Як би ми сховали сонце в морі історій. Фрагменти для геопоетики Північної Євразії» серед іншого включили імена художниць Параски Плитки-Горицвіт, Ганни Собачко-Шостак. Однак громада Криворівні, якій належать права на використання робіт Параски Плитки-Горицвіт, не надавала дозвіл на використання.
Інші імена українських художників та художниць: Сергія Параджанова та Ольги Рапай-Маркіш вказані з помилками. Питання дозволів на використання робіт українських авторів та авторок уточнюється. Разом із тим, музей видалив інформацію з переліком імен учасників та учасниць виставок.
- У концепції виставки вживається територіальний означник «величезна територія Північної Євразії». Художниця Сана Шахмурадова-Танська, яка відмовилась від участі у цьому проєкті, зазначила це як одну з причин відмови. Вона вважає це розмиттям кордонів та некоретним формулюванням. А проте, головною причиною була наявність російського куратора.
Кураторка та культурна менеджерка Катерина Ботанова підсумувала на своїй Facebook-сторінці:
«У позиціях кураторів я бачу страшний цинізм. У позиціях німецьких інституцій — цілковиту сліпоту щодо імперського характеру Росії не лише у форматі СРСР, а й Російської Федерації; небажання бачити на чому і якою ціною ці куратори вибудували свій культурний капітал, а також продовження вибудови напозір турботливих і підтримчих наративів на засадах старого балансу влади культурних гегемонів за рахунок «периферій». (Як написала мені приватно одна німецька колега: але в Україні немає кураторів такого рівня!)
І нарешті найважливіше, спільнота: українські художниці/ки говорять про свою індивідуальність та окремішність від «колективного тіла», про особисті емоційні зв’язки з хорошими, антивоєнними росіянами, про неприпустимість застосування узагальнень і цькування лише на підставі паспорта. Тут, як на мене, проявляється пастка уявлювання себе з позиції убезпеченого західного (або й російського) культурного діяча, який обстоює свою індивідуальність, протистоїть буржуазній байдужості суспільства та кон’юктурності урядів. «Суспільство — це не я», каже вона. Суспільство — ліниве, деполітизоване, схильне до пупулізму».
Чи можлива дискусія?
Наразі дискусія відбувається виключно в соціальних мережах. Учасниці виставки говорять, що окрім критики у їхній бік, відбувається булінг. Деякі пости свої пости вони видалили. А проте, це лише залишає багато невизначених питань, які лежать у площині мистецької критики.
Уточнення (17 вересня): Українська художниця Катерина Лисовенко прибрала роботу з виставки «Напад сьогодення на інший час». Schinkel Pavillion забрав тираж каталогу та нібито планує передруковувати тираж. Мистецька інституція ніяк не комунікувала назовні свої дії та рішення.
