У Львівські обласній бібліотеці імені Іванничука майже рік проводять уроки української мови для переселенців. Серед слухачів є й переселенці з Донеччини та Луганщини. Тут вони не тільки опановують українську – знаходять підтримку, а також долучаються до волонтерських ініціатив: плетуть маскувальні сітки для ЗСУ.
Суспільне Донбас зібрало історії цих людей.
Володимир з Луганська – пенсіонер, у 2014 виїхав до Харкова, зараз у Львові:
До Львова я приїхав 25 лютого з Харкова. У мене в Луганську будинок, я туди періодично їздив. У Харкові ми із сином орендували квартиру. Після 2014 купувати житло якось страшно. Коли воно є, а потім його б не стало… Поки було спокійно, я хотів у Париж поїхати, взяли путівку і 25-го мали вилітати з Києва, а тут починається війна, я їду до Києва до сина. І його організація допомогла виїхати до Львова.
У лютому минулого року чоловікові довелось вдруге тікати від війни.
Володимир із Луганська, крім курсів української, долучився до плетіння маскувальних сіток. Фото: Суспільне Донбас
«В інтернеті знайшов цю адресу. Спочатку в’язав сітки. А десь через три тижні почав постійно ходити сюди. Під час повітряних тривог треба спускатись в укриття. Я думаю, що треба щось робити. Якби у мене було б трохи краще зі здоров’ям, я б пішов на фронт. Але розумію, що буду там тільки заважати. Поки це те, що я можу, те що я знаю», — каже чоловік.
За словами директорки бібліотеки Тетяни Пилипець, безкоштовні курси української мови стали логічним продовженням волонтерської діяльності книгозбірні. Натхненням для них став приклад Людмили Зінеч, авторки розмовних курсів із Чернігова.
Директорка біліотеки Тетяна Пилипець. Фото: Львівська обласна бібліотека імені Іваничука
Українську мову у бібліотеці викладає одна з працівниць Христина Туркало.
«Ідея належить не мені. В інтернеті я побачила оголошення, що запрошують людей із вищою філологічною освітою проводити мовні курси. Я подала туди своє резюме, але мені ніхто не відповів. І я подумала, у нас є місце, є можливість. Спочатку курси відвідували лише двоє людей із Києва та Бучі. А потім усе це трансформувалось у розмовний клуб. Тобто люди вивчають правила і просто спілкуються між собою. Курси стартували у квітні минулого року», — розказує Христина.
За її словами, у деяких людей є психологічні бар’єри у спілкуванні українською, які їм важко подолати самостійно.
Бібліотекарка та викладачка мовних курсів Христина Туркало. Фото: Львівська обласна бібліотека імені Іванничука
«Розмовний клуб вивчення й удосконалення української мови у час війни стає також місцем психологічної підтримки та майданчиком, де можна висловитись. Стає груповими терапевтичними заняттями взаємодопомоги», — додає директорка бібліотеки.
Більшість людей, які прийшли на курси, це люди, які хотіли покращити свою українську, аби знайти роботу чи знайти нове коло спілкування після втрати друзів та знайомих.
«Люди приходять спочатку з другом, бо перший раз самому страшно, беруть із собою доньку, подругу», — розказує викладачка курсів.
Як розказує Христина, на початку темами уроків були побутові ситуації, як от похід до магазину чи якоїсь установи.
«Зараз теми виникають безпосередньо на уроці і їх пропонують самі слухачі. У людей є якісь питання, які вони хочуть обговорити, є питання, про які вони не хочуть говорити”, — розказує Христина.
Із нею суголосна слухачка курсів та волонтерка Тетяна.
Тетяна, друга зліва, в окулярах на уроці з української мови у бібліотеці. Фото: Львівська обласна бібліотека імені Іваничука
Тетяна, Донецьк – волонтерка, у 2022 році виїхала з окупованого Донецьк, зараз у Львові:
“Ми приїхали до Львова з Донецька. Про курси у бібліотеці дізнались від моєї сестри, яка нас сюди і привела. Також тут є можливість допомогти нашій армії – плести сітки. На курси української мови ми ходимо двічі на тиждень. Спочатку писали багато творів, а зараз розмовляємо».
Аби збільшити словниковий запас, жінка читає книги та дивіться фільми українською.
За словами викладачки, є учні, які вже не просто подолали мовний бар’єр, а й змогли, завдяки урокам, знайти роботу.
«До мене певний час ходила пані з Донеччини. У неї була мета — знайти роботу. Раніше вона працювала у садочку і у Львові хотіла знайти таку ж роботу. Але вона розуміла, що без знання української вона тут у дитячий садочок не влаштується. У неї була мотивація, жінка старалась, набирала розмовні слова, єдине була проблема з фонетикою і за якийсь час вона таки знайшла роботу», — розказує Христина.
Через курси пройшли вже осіб. Зараз регулярно займаються до шести учнів.
Чільне фото — Львівська обласна бібліотека імені Іваничука
Прокоментуєте?
