“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024
(ІЗ КНИГИ «УКРАЇНА – СЕРЦЕ. ПОЕЗІЇ 1999-2023 РОКІВ»)
ЗАРАДИ ВІРНИХ БОГУ ДУШ
Мій Боже милий, як-то мало
Святих людей на світі стало.
(Т. Шевченко. «Подражаніє 11 псалму»)
І молоко, і мед, і хліб,
І виноградників цвітіння –
Незмінні сотні сотень літ
Закони Божі й повеління.
І Правди іншої для нас
У Бога не було й не буде:
Святі спасають місто люди
У грізний небезпечний час.
Тож не питайте ще і ще:
Чи в нас війна скінчиться скоро?
Від покарання не втече
Новий Содом, нова Гоморра.
Не пощадить Господь тих міст,
Де правди й віри мало буде.
У Божих істин – вічний зміст.
Терпіння час минає всюди.
Чи є хоч десять, з кількасот,
Душ вірних – що святі для Бога?
Чи хтось, як із сімейством Лот,
З вогню врятується у горах?
Себе й дітей щоб зберегти
Між лютих, нечестивих, злобних,
У добродіянні хоробрий –
Як Лот в Содомі, будь і ти.
Війну, що йде вже стільки літ,
Спиняють вірні Богу душі,
Що ділять з ближнім дім і хліб,
І в чесний бій ідуть оружні.
Тож будьмо гідні, як вони,
Побожні доньки і сини.
Щитами душ закриймо світ –
Як вчить нас Божий Заповіт.
ВІЙНА, ЩО ПОЧАЛАСЯ НА МАЙДАНІ
Майдану Гідності, який із січня 2014 року перейшов у Вирішальну московсько-українську війну, – присвячую.
І
За Правду, Волю й Право – мирну брань
Почав народний київський Майдан.
Не захотів схиляти головИ
В старе ярмо – «союзний віз» Москви.
З Майдану почалася ця війна!
Русь-Україна має мудрий звичай –
Братерство рівноправне у слов’ян:
Життя громади визначають віча.
Майданний Київ – здавна вічовий –
По духу неприйнятний для Москви.
Їй владу передав монгольський хан
І в самодержця виріс князь-тиран.
Опричники жорстокі, москалі
З наказу тих, що правлять у Кремлі,
Як хижі звірі, смерть внесли і гніт…
Та Русь-Украйну Бог не дав зломить –
Зберіг закваску для нових століть.
ІІ
Московські кровожерні хижаки
Ввели в наш край опричників полки.
Готуй і зброю, й душу, друже-воїн!
Знай, що Закон духовний є такий:
Любов – злих палить, як вогонь – вовків,
НенАвисть – сили тьми дає нової.
Любов’ю власне серце захисти.
Не слід на злість зусилля витрачати.
З протесту – мури у душі зведи,
Огиду і зневагу – став на чати.
Є для мерзоти й інші почуття,
Та їх у справах вихлюпни назовні.
А душу – Божим збережи дитям,
Згадай героїв, що в Небесній сотні.
Це ж бронезахист: ворога простив –
Дух передав на Божий суд Правдивий.
А суд земний – нещадний і простий:
Від тіл чужих звільняти рідні ниви.
ІІІ
Минули дні, коли палав Майдан,
Минуть – що й Київ від ракет горів,
Москва не зможе спалювать полів…
Але духовна не минеться брань!
Чи то між друзів, чи між ворогів,
Подбай, щоб ти Любов’ю пломенів!
Це Перемога серця у трудах.
До себе хижаків не підпускай,
Май зброю в мислях – не лише в руках.
Дух зла – нутрА ненАвисного суть.
Не дихай ним. Не вір. Обачним будь.
Любов світи у серці так, щоб зло,
Як хижий звір, у дух твій не ввійшло.
Як мимохіть впадеш у відчай-гнів,
То наче у полон до ворогів.
Звільни себе від руйнівних страждань,
На Обмін – злОбні почуття віддай.
Засяяла в зрадливій тьмі віків
Любов Христа у світі хижаків –
Тих кровожерних, що в тілах людських.
…Допоки зло спиняє ця Любов,
То Часу рух не зупиняє Бог –
Немов на полі спілі колоски,
В Дух Свій збирає душі дорогі,
Які долають Божих ворогів.
IV
…І знов палає в спогадах Майдан
І весь народ життями платить дань
За помилки і зради поколінь,
І нам Христос рече з Хреста: «Амінь».
Син Божий край Майдану на горі
Нам проповідь Нагірну говорив.
І той, хто має вуха, той почув,
З Ним Хрест поніс, кому він по плечу.
Христос підняв Хреста за цілий світ,
Майдан – ішов і йде за Ним услід.
Майданівців будив душі порив,
Святим вогнем спиняли ворогів, –
Це головне, хто б що не говорив.
Без каяття не спиниться війна,
Без Бога – zло не подолати нам.
Дай, Боже, мудру силу з висоти,
Щоб злотворящих нам перемогти.
Минає Час випробувань страшних –
І в’яже Ангел крила сатани…
V
Вже третє настає тисячоліття,
Як Істини Христові – світу світять.
НарОди жИвить рівноправ’я звичай –
Й Козацьку Січ засновано на вічах.
Є в людях – Небо й Правда Божа Вічна,
Душа людська за світ відповідальна –
Це Русь-Украйна свідчить на Майданах.
Країна наша і знайома, й дивна!
З державами незлитно й воєдино,
Як Трійця Пресвята – в Любові рівна…
Розкрилась наших «Книг Буття…» година,
З ім’ям новим – віднайдена перлина,
Наріжний камінь в граді Бога-Сина,
Господній дар: «Все буде Україна!».
МИ ПРИЙШЛИ – ЗМІНИТИСЯ САМІ
Як і досі це було на світі,
Щось почне зникати, щось рости…
Ми ж прийшли в життя – не світ змінити,
А самі змінитись – я і ти.
Нам, звичайно, дуже не байдуже,
Що навкруг творИться на землі.
Робимо посильні справи, друже,
Хоч вони великі, хоч малі.
Всі віки нам вказують достоту,
Що лежить в основі всіх основ:
В наших душах головну роботу –
Гнати зло і множити Любов.
Тут смирення – душ пересторога –
Необхідне, як вода й вогонь.
З ним щодня в терпіннях бути з Богом,
Все живити і усіх кругом.
Будувати щось а чи садити,
Чи ростити в клопотах дітей,
У Христа просити – дати сили,
Ще й перемогти лихих людей.
В смертоносних революцій вирах,
В еволюцій весняній ході,
Щоб цвіли в серцях Любов і віра
З гнівом і печаллю в боротьбі.
Що ми встигли і чого не встигли –
Перемелють жорна днів нових.
Головне – кого і як любили,
Як здолали самочинства гріх,
Бути в згоді з Богом – вчили всіх…
О, моє серденько, зрозумій,
Ми прийшли – змінитися самі!
ЛЮБИТИ ПО-РІЗНОМУ
І навіть між апостолів святих
По-різному Христос любив усіх.
І недовіру не ховати міг,
Іуду не спиняв іти на гріх…
Хто щиро, ще й в сльозах, Його просив,
Із тим ділився чудом Божих Сил.
Дітей і лікував, і оживляв,
У сотника слугу зцілив здаля.
І жінку з Хананеї пожалів,
Що припадала до Його слідів:
Дочці просила крихту із щедрот,
Які приніс в ізраїльський народ.
…У Галілеї тих спасенних днів
Ти, Христе, всіх по-різному любив!
Отож Тебе з надією молю:
«Прости, що не однаково люблю…»
Хоч Ти поміг збороти смертний гнів
(Я зичу вже й добра для ворогів),
Та різну все ж любов усім несу –
Як різночинну всіх рослин красу.
Комусь – калини білоцвітний кущ,
Комусь – будяк цілющий (нас не руш!),
Дурман – й пахучі грицики прості,
Ромашок, липи думи золоті…
А ще комусь – Господній Твій полин,
Що нечисті не до вподоби він.
Все помічне від небезпек-хвороб,
Для різних душ – своя краса випроб.
Так розмаїто у садах-полях
Щоліта квітне – всім! – Любов Твоя.
НОВИЙ ЗАВІТ У СЕРЦІ З БОГОМ
Марії Рись, співзасновниці парафії св. Антонія
і Феодосія Печерських (ПЦУ)
Не замовчить біду пророк,
Бо сущу правду каже Бог –
Так Єремія нам сьогодні (Єр. 6:19)
Доносить присуди Господні:
«На цей народ лихе веду –
Плоди їх вчинків злих і дум.
Бо слів не слухали Моїх –
Закон Мій згордили на гріх!..
Зруйнує враг Єрусалим –
Їх залишком верну малим».
Було те сказано давно,
Не відмінив цього Всевишній:
«Ти не молися все одно
За тих, що йдуть по стежці грішній…»
І стримуюсь, і не молюсь,
Та помилитися боюсь:
А що… як хтось… любити зможе
Творця?! Не лиш творіння Боже?!
І мудрістю осяє дні
Глибинне, в серці, покаяння…
Освітить сутінки земні
Та навіть і сльоза остання…
А що… як хтось… прозріти зможе
З тобою в правді жити, Боже?
Любов, і віру, і надію
Я відмінити не посмію.
Молю… за себе і за ближніх:
«Прости нам… змилуйся, Всевишній…»
А Єремія і сьогодні (Єр. 6:16; 31:31)
Доносить присуди Господні:
«Стежки ті давні бережіть,
Що сходять на добра дорогу,
Знайдете мир землі й душі –
Новий Завіт у серці з Богом».
МИ РОЗМИНУЛИСЯ У ДУШАХ
Ми розминулись не в роках –
Ми розминулися у душах.
Розвіялись неправди в прах,
Що нас обов’язками сушать.
Не раз було, не два, не три –
Так несподівано і прикро –
Трудів і радощів порив
Осміяно і перекрито.
О як я вдячна небесам,
Що жаль на попіл догорів той.
Вже і комусь, і сам на сам
Про те спиняюсь говорити.
Життєві зводять нас діла
І їх довершувати мушу.
Та вже троянда розцвіла…
В саду троянда розцвіла…
Троянда біла відвела
У вільний спокій мою душу.
На чистих білих пелюстках
Небесних слів роса живлюща:
«Ви розминулись не в роках –
Ви розминулися у душах!..»
* * *
Марії Рись,
українській християнці
О Боже Сил, благослови
Тих, що встають щодня до бою,
Хто в серці правдою живий!
Непереборною стіною
Тисячолітньою війною
Ти став помежи злом – і мною.
Без Тебе – ми слабкіш трави
І я сама не є собою,
О Боже Сил, благослови
Супроти зла стоять з Тобою!
І ЗНОВ ТЕБЕ ПОКЛИЧУ
І знов Тебе покличу. В суєті,
В непевний день, що клякне у тумані,
На плач зірвуся в довгому мовчанні,
І Ти постанеш, в дусі, на Хресті,
В безбожній Україні – у стражданні.
- Грядуть страшні, неправедні часи,
Що сповнені несплаканого болю.
Як їх здолати – вийти з пекла бою,
Над сморід, гниль, брутальні голоси?!!
Ісусе Христе, раджуся з Тобою,
Як їх пройти із Божою Любов’ю.
- Бо лиш Любов – дає нове Життя,
Радіймо їй – як матері дитя.
В душі, розкритій Богу, хай палає
Як Неба й Сонця незнищенний стяг,
В Ній – Правда омиває каяття,
З печалі й лиха – радість проростає.
- Не плач, душе, що юність одцвіла,
Як запахуща в маї райська вишня.
Тріпоче в серці вільно, спроквола,
Любов – незгасна іскорка-зоря,
Той Дух Життя, що подає Всевишній.
- Згорає в душах беззаконь зола,
Оновлює Христос людину грішну
І жде, щоб дух вогненно запалав –
Прийняв з Небес Любов усю Всевишню!!!
РОЗЗБРОЄНА УКРАЇНА
Розводить військо дав наказ –
Приїхав Шостий на Донбас.
На відео – двадцятий рік,
Сидять солдати у дворі.
Зайшла з ОПУ знайома свита –
Ідуть до них поговорити.
Сам Шостий трусить головою:
Сховали, знаю. Здайте зброю!
Він тягне шию, мов гусак,
І шпетить хлопців так і сяк,
Сердито гелготить луною:
Ви здайте зброю!
Один хлопчина – суперечить,
Питання задає доречні.
Та є в нас приказка така:
«Страшне перо – не в гусака».
Розводить військо дав наказ –
Приїхав Шостий на Донбас…
«Я президент, я вам велю,
Я Україну теж люблю.
Москва не буде нападати,
Як перестанете стріляти,
Настане мир само собою.
Вам треба тільки – здати зброю!»…
Так став цей шоу-патріот
Роззброювати наш народ.
Спиняти зброї виробництво,
Поволі зменшувати військо.
Що, хлопці, вдатна голова?
Самі готуйтесь воювать.
Бо навкруги із давніх літ
Закони інші править світ.
«Хто хоче миру – вчать вони –
Готує військо до війни».
Що ж, козаки, за Правду й Волю
У бій святий – готуйте зброю.
Перемагати рать ворожу
На поміч кличте Силу Божу.
СЕРДЕЦЬ КАМІННИХ РОЗБИВАННЯ
На шляху поступу –
ми лиш каменярі.
(Іван Франко. «Каменярі»)
Вавилон одномовний московський руйнує Господь.
Не збирайте розкидані камені з вежі Гордині!
Світової імперії з них не збудуєте нині.
Супротивників Божих зневажено задум і плоть.
Поневолити світ – Третій вже не спроможеться Рим,
А четвертому (так і Всевишній судив) не бувати.
Хай – мечі на орала, народи як лев і ягнята –
Хай це буде при нас! Хай при нас процвіте Божий мир!
Покаянні джерела зціляють болючі серця.
А камінні, байдужі – росою-вогнем розривають!
Бо сльозами і кров’ю – жорстокі й сліпі розбивають
Ще сильніше як молоти – Божої Правди Сонця.
Луг сплюндрований, сад покорчований, зрубаний ліс
І спустошені землі – гукають, щоб їх рятувати.
Покаянням-прозрінням єднає Христос благодатним,
Щоб трудилися ми й наші діти – не хтось і колись.
Скелі кривди пробивши, торуємо далі путі,
Кожен з нас – каменяр для свого і для ближнього серця.
Поступ Волі – в Любові трудами душі вже кладеться,
Правди Світлом до нього Ворота ведуть Золоті.
«Серце чисте створи в мені,
Боже» – співаймо псалом.
Проти Тебе Єдиного ми согрішаєм насправді.
Заповіти Блаженства ведуть нас у вічності радість –
І розтоплять вогнем ті серця, що осклілися злом.
Словом Божим оновлять – воскресним смиренним зерном.
В СТРАСНУ П’ЯТНИЦЮ СПІВАТИ ПРО БАХМУТ ПОТРІБНО!..
(Відгук на нову лжеколядку «Ой у Бахмуті…»)
- Хто ж це про Бахмут – колядку
Співає-радіє???
В мене на єдину згадку
Серце рветься-мліє…
- В Страсну П’ятницю співати
Про Бахмут потрібно!..
В смутках друзі, плаче Мати…
Згадуй, Україно,
- Біля Хреста Христового,
Де Сам Бог розп’явся,
Як той Бахмут зруйнований
Страдно нам дістався!!!
- …У Бахмуті зорі люті –
Вороги в руїнах.
Не забудьте вбитих, люди.
Хай знає країна
- ЗеСеУ і добровольців
Мужні батальйони.
Берегли останні хлопці
Сухарі й патрони.
- Світлих воїнів хранили
Ангели Господні,
Зранених несли на крилах
З темної безодні.
- Над Бахмутом зорі тужать…
Ангели відпалі
«Вагнерів» і зеків душі
Злорадо збирали.
- Тут вкраїнці за наказом
Москалів бороли,
Укріпились тільки з часом
На висотах поруч.
9.Кров’ю пишуть нам герої,
Хто живий, хто вбитий,
Втрати ці війни страшної
Як не повторити!
МИР – ЦЕ ПЕРЕМОГА УКРАЇНИ
О Боже, у Трійці Єдиний!
Прости нам всі наші провини,
Змиваємо кров’ю ми здавна
Плоди зло-добра від Адама –
Так спільно приймати готові
Спасіння дари Христові…
Дай мудрість всім душам світлим,
Що мир захищають у світі,
Дай силу нестримну Сонця
Всім Правди й Добра оборонцям!
Зміцни нашу віру Богу –
Укріплюй Твої Перемоги
Над ворогом злим України
Повсюди і щохвилини.
Як буде народ наш вільним,
То й світ увесь – буде мирним!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
