У Гальбронні, що у Німеччині, відбувся літературний вечір, присвячений класикам української літератури.
Не лише самим побувати в духовний аурі рідної мови бажали учасники літературного клубу Гайльбронну, а й створити її для своїх співвітчизників. Тому промовляли словами класиків Олеся Гончара, Івана Багряного, Ліни Костенко, Всеволода Нестайка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Лесі Українки та інших видатних письменників.
Анастасія Козак, на відміну від інших учасників, народилася не в Україні, а в Німеччині від депортованих нацистами батьків з Лемківщини ще напередодні війни 1941 року. Жінка зберегла любов до України, мови з дня народження. Громадська діячка на вечорі представила письменницю українського походження Наталю Водіну, на долю якої випало чимало випробувань і знущань комуністично-сталінської, нацистської систем.
Світочам української літератури були присвячені виступи Оксани Бауер, Анастасії Ставрової з Маріуполя, Катерини Кліміної з Криму, Тетяни Розенфельд із Запоріжжя, Олександра Коваля з Донецька, Марини Рудик із Кропивницького,
Натхненником і організатором Літературного клубу Гайльборонну є Наталя Плечиста. Це завдяки її вмінню й організаторським здібностям було проведено кілька літературних заходів за участі біженців з України. І знову зустрілися, дякуючи зусиллям цієї прекрасної жінки.
На завершення присутні почули від мене як модератора заходу і голови спілки Миколаївської обласної організації НСПУ розповідь про нашу невелику, але потужну за своїм зарядом організацію, яка багата письменниками, серед яких і Шевченківський лауреат Дмитро Кремінь. На жаль, він полинув у далекі світи. Цього року йому виповнилося б всього 70 років. Прочитала вірш Дмитра «Давайте думати про вічне», вірші Ганни Король і Галини Запорожченко про сьогодення, а також власне есе «Душа народу», присвячене рідній мові.
Гарним доповненням до вечора були пісні у виконанні переможця міжнародних конкурсів, музиканта В’ячеслава Кодіци.
Учасники заходу не поспішали до своїх тимчасових помешкань, бо їм було затишно у полоні словесної зброї, що надихає й окрилює. Так, як надихало Лесю Українку. Рядки її поезії сьогодні актуальні як ніколи:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Віра Марущак, голова МОО НСПУ
Прокоментуєте?
