Про це повідомив на своїй сторінці у фейсбуку Георгій Філіпчук.
«Напередодні Зелених свят 20 червня 2024 року у селищі Бабаї біля Харкова відбувся Всеукраїнський круглий стіл «Людське буття у спадщині Григорія Сковороди», присвячений 250-річчю від дня написання «Байок Харківських». А перед цим дійством відбулися зустрічі в Переяславському Університеті, Полтавському політехнічному університеті імені Юрія Кондратюка.
Харківський Сковородинівський університет, Університет Григорія Сковороди в Переяславі, фонд Миколи Томенка «Рідна країна», Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, «Конгрес Української Інтелігенції», Національна академія педагогічних наук України, Височанська селищна рада, українські митці, студенти сотворили свято, приурочене світлому мудролюбу — Григорію Сковороді.
Дорога Київ — Переяслав — Полтава — Харків — Бабаї ставала ніби шляхом до Храму. До Серця, Думки і Душі великого й незбагненного Сковороди. І хоча війна доконано переписала всі життєві сценарії кожного Українця, Народу, Держави, проте ідеали цього вершинного Будителя зберігають і донині свою силу, сталість, снагу і співзвуччя. А ще важливо, що не переводяться, на щастя, ті люди, яким суджено долею, сумлінням і волею творити шану великим українцям, які змушують спалахувати людські серця. Не можна не віддати данину поваги ректору Сковородинівського університету Харкова, професору Юрію Бойчуку та голові Височанської селищної ради Олександру Морозу за їхню одержиму й жертовну працю та громадянську позицію, які в такий жорстокий час «Не вгашають духа!», пропагуючи світоглядні цінності Григорія Сковороди, що є своєрідним етичним кодексом для сучасних українців.
Але наша найвища пошана Наталії Левченко, доктору філологічних наук, професорці кафедри української літератури та журналістики імені Леоніда Ушкалова Сковородинівського університету. Матері, в якої страшна війна відібрала сина — Героя, студента, що загинув у боротьбі з клятим московитом, захищаючи рідну землю, Україну. Пізніше — чоловіка, серце якого не витримало наруги над справедливістю.
Однак у цей час (20 червня) паралельно відбувалися не тільки Сковородинівські читання, але й зловорожі бомбування Харкова. Здійснений такий авіаудар, коли рашистська ерефія вперше застосувала тритонну фугасну планерувальну бомбу.
Згодом окупанти вдарили по Харкову керованими авіабомбами з влучанням у житлові будинки та автовокзал. Є загиблі і десятки поранених.
Понад 700 керованих авіабомб росіяни скинули на Харківську область лише з початку червня, а на територію України — понад 2400.
Масоване терористичне людиновбивство, чинене вандалами-путіноїдами, які на очах усього «цивілізованого» світу продовжують відбирати життя сотень тисяч безневинних людей, дітей, позбавляючи живих дитинства, радості, любові, безпеки і миру. Допоки?
Невже під носом світових лідерів пуйло й надалі вимальовуватиме червоні (від крові!!!) лінії, проводячи «легалізований» геноцид українців при повному потуранні (збайдужілості, безвідповідальності) збанкрутілої ООН, на тлі майже фуршетних самітів «миру» і стурбовано-спантеличених «лідерів» світу.
Очевидно, вам — «світу сильних», не зрозуміти, не відчути того, що переживають нині українці. Григорій Сковорода сказав би про таких «співчуваючих» партнерів та понад усе люблячих владу владців хіба що так: «Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?».
У Харківській області найбільше постраждалих та зруйнованих освітніх установ — понад 715 закладів освіти, зруйновано або пошкоджено 335 шкіл, понад 40 — повністю.
А в цей час близько 8,5 тисяч школярів «випускалися» з харківських закладів середньої освіти. Понад 900 з них — медалісти, 85 написали зно на 200 балів. Є талановиті, адже всі чотири предмети написали на 200 балів! Ці випускні запам’ятаються на все життя, бо чимало святкували у сховищах разом з батьками, учителями, керівниками шкіл та друзями, знаходячи хвильку часу для осмислення питання, на яке «чомусь» немає відповіді. Чому не можна захищати життя від людожерів, які безустану вбивають українців із рашистської території. Які це ще такі «етичні» правила, виписані лідерами світу, які переслідують ефемерні «моральні» принципи, щоби якось не роздратувати путлєра та його кліку, коли вмирають діти?!
Мабуть правду кажуть обізнані люди, що Сковорода на тлі такої аморальщини не так просто читається, сприймається, розуміється, як того би хотілося. Однак саме в цьому і криється та незбагненна невидимість і бажана заобрійна його видимість, що завжди були принадними для «нас» та світу. Справді, у його 30 байках ніби вміщується вся причинність сучасної варваризації світу та здичавілості рашистської орди. Недарма Григорій Сковорода рішенням Юнеско під час війни визнаний одним з п’яти найбільш значущих мислителів людства усіх часів і народів (Сократ, Спіноза, Конфуцій, Сковорода, Ганді). Не дивно, що сучасна епоха вмістила Сковороду поруч із великим давньогрецьким філософом Сократом — символічним творцем філософського способу життя і мислителем, який здійснив тектонічний поворот від пізнання натурфілософії до цінностей людського життя. Нашому Мудролюбу цей інтелектуальний світоч істини був суголосним за світоглядним духом. Недарма сковородинські притчі, діалоги, трактати, листи пересипані сократівськім світлом.
І хоча можна завжди дискутувати про певну контраверсійність подібних рейтингів у шкалі цінностей духовних скарбів, однак факт присутності великого сина України у вінку світової культури є незаперечним. Тим паче, життєтворчість таких велетів духу і думки опирається на той спільний етичний знаменник, який у більшості випадків не вдавалося(ється) осилити навіть найвидатнішим інтелектуалам у світовій історії. Його ймення у високоморальному принципі людського буття — «Жив, як учив».
Здавалося б таке звичайне природовідповідне правило, але нічого більш складнішого на життєвій дорозі не зустрічається. Адже вчити, проповідувати, будити, переконувати й надихати треба не тільки словом, але й чином. Лише той, хто здатен осягнути й досягнути цю вершинність своїх земних діянь, залишає помітний слід, незнищенну зарубку в історичній пам’яті. Оця Сковородинська мудрість («Ніщо не збудувати Словом, якщо зруйнувати ділом») є наріжним глобальним принципом, цивілізаційною поведінковою нормою, що містить у собі ключову універсальну затребуваність й водночас відповідь на вічне питання — «як жити!?».
Цінність, яка не обмежується часом, простором, національними межами, станом, віком і соціальним статусом. Вона є також і найбільш ваговитим педагогічним принципом, покладеним в основу виховання націй і народів. Оскільки, коли освітня, виховна, громадсько-політична чи державна функції покладені лише на фундамент норми «роби, як я сказав», то бажаного результату не досягнути. Навіть найбільш влучна і дотепна фраза, «праведне» й гучне слово не слугують гарантією успіху. Своєрідна шкаралупа без ядра, припудрена, причесана пустота закличного слова, за яким не прямує дія, праця, вчинок, приклад для наслідування.
Тому Сковорода, який творив, як жив (і навпаки), є вже тим великий, що заклав передусім для національної педагогіки, етики, освіти і ,особливо, для політики значно моральніше, дієвіше й благородніше поведінкове правило — «Роби, як я!». Справді, ніякі інші принципи взаємодії у моделі «людина — людина» так продуктивно не діють, як дія особистого прикладу. Класична педагогіка людства, вибудована на християнській етиці.
Отож, «Нехай Господь заплатить за чин твій, і нехай буде нагорода твоя повна», — сказано в Святому Письмі. Цим Словом Сковорода нагадує сущим про етику відповідальності «за все живе». За Україну!», — йдеться у повідомленні.
Пресслужба НСПУ
Прокоментуєте?
