«Усе було, як завжди. Тільки не було людей…»

0

«…Йому здавалося, що сонце затуляє якась хмарка, ніби птах із широкими крилами кружляє над ним.

   Вітер із великої ріки гуляв порожніми кімнатами, світило сонце. Усе було,як завжди.

Тільки не було людей…»

Це відгомін  нечутного плачу  уявного будинку, одного з десятків тисяч в Україні, над якими вже третій рік кружляють не тільки птахи… Цей будинок, розітнутий навпіл російською ракетою, став одним із героїв повісті «Чи бачать небеса котів», яка щойно вийшла друком у тернопільському видавництві «Богдан» і вмить стала лідером продажів і хедлайнером профільних мережевих форумів.

Цей твір є проектом унікальним за багатьма параметрами. По-перше — неординарна ідея. Її авторки й упорядниці книжки  Ольга Полевіна (м. Кропивницький) та Еліна Заржицька (м. Дніпро) задумали описати, що відбувалося в кожній зруйнованій квартирі якраз перед фатальним вибухом. По-друге, вражає ексклюзивний підхід до, так би мовити, техніки виконання проекту. Кожну квартиру «заселяв» інший автор! Придумував мешканців, створював їм біографії, занурювався в їхнє минуле, описував сучасні клопоти, плани та мрії, яким не судилося здійснитися. По-третє, жодним чином не  обмежувалася форма оповідей. Це могли бути діалоги, монологи, листи, сповіді, щоденникові нотатки персонажів. По-четверте, автори набиралися, що називається, без кордонів. Кого упорядниці знали, тим і пропонували співучасть.

 Що ж вийшло в підсумку?

 Географія надісланих розділів до книжки (з багатьох міст надійшли твори від кількох авторів) — Львів, Дрогобич, Київ, Дмитрівка Бучанського району на Київщині, Вараш Рівненської області, Луганщина, Миколаївщина, Харків, Запоріжжя, Коростень на Житомирщині, Одеса, Дніпро, Апостолове, Верхньодніпровськ, Чаплине на Дніпропетровщині, Чехія, Німеччина, США…

Із 36 авторів 10 (майже третина!) з Кропивницького та області (Знам’янка і Олександрія). Всі — з Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного. Для формально аматорської літературної фундації це яскравий маркер успішної продуктивності й «зіркове» явище в культурному середовищі краю.

 Хто ж жив і вже ніколи не житиме ні в своєму домі, ні взагалі ніде, хто вцілів, але позбувся оселі, хто у розпачі біг до місця вибуху і шукав рідних? Дуже різні люди. Чоловік, що на хвильку вискочив за ліками для безпомічної недужої дружини і після вибуху ціпеніє в очікуванні дзвінка від неї(Олександр Архангельський,»Обійми мене»). Хлопець, який намагається не вмикати пилосос, витяжку, фен і навіть чайник зі свистком, аби за їхнім шумом сусіди не прогавили звук ракети (Олесь Барліг, «Ранок судного дня»). Дівчинка, привалена після вибуху бетонною плитою так, що нема навіть щілини, в яку міг би протиснутися кіт (Ольга Полевіна, «Ліза і кіт»). Малолітній крадій, що виносить продукти з покинутої квартири і не звертає уваги на сирену (Олена Швець-Васіна, «Цукерка для злодія»). Родина з маленьким сином, життя якої отруює невидима третя особа і вона ж, сама того не знаючи, всіх рятує (Ніна Даниленко, «Чотири кімнати»). Літній чоловік, що  наводить ракету на сусідній завод з ідейних міркувань і чекає від ворога грошей за послугу (Максим Липкан, «Не годуйте собаку   черствим хлібом»). Жінка, що звертається до коханого вже з небес (Тетяна  Микитась, «Ангел»). А ще школярка, що цікавиться, з ким зустрічається однокласниця, домогосподарки, які міркують над начинкою для вареників, незрячий музикант із болем від іще минулої війни, батьки в чеканні дитини, лікарка, що квапиться до хворих, подружжя, яке  скликало гостей на срібне весілля… У когось рідні на фронті, хтось переїхав із зони бойових дій, когось переслідують привиди минулого… І багатьом із цих людей автори, не змовляючись, уселили в помешкання собак і ще більше  котів. Тварини і рятували господарів від самотності, і розвіювали тривогу, і страждали разом із людьми, і гинули. А небеса злою волею ворога продовжували посилати на українську землю смерть…

 У Кіровоградській обласній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського відбулася перша із запланованої серії презентація повісті «Чи бачать небеса котів».Подібні акції проходять по всіх регіонах, звідки літератори надсилали тексти. Книжка  присвячена пам’яті всіх загиблих від російської агресії. Її особливість ще і в тому, що це повість не просто про війну, створена в затишному кабінеті в мирний час, коли можна неквапно систематизувати розповіді очевидців, проаналізувати документи, дозволити собі розкіш вибагливо підібрати художні засоби, ретельно сконструювати сюжет і шліфувати його до блиску. Книга написана під час війни, коли боїшся будь-яких новин, лякаєшся довгого телефонного мовчання дорогих тобі людей, потерпаєш, що робитимеш, коли вимкнуть тепло , світло і воду, жахаєшся кожного звуку, схожого на гуркіт…  І пишеш, можливо,  не на повну силу своїх здібностей. Бо одна рука лежить на клавіатурі, а інша ковзає по дисплею смартфона, щоб відстежувати, що запущено і куди летить…

Книжка, написана за таких обставин —не просто література. Це матеріальний і духовний свідок епохи, який, ставши експонатом музею, архіву чи бібліотеки, заслуговує почесного місця у категорії «безцінний».

 Ніна Даниленко,

прозаїк, член Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного, м. Кропивницький

stepkr.blogspot.com

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я