В’ячеслав Гук. Мій Сімферополь

0
290

Це — Сімферополь. Іще вільний, не захоплений росією — невеличке, затишне місто, де гармонійно поєдналася багатонаціональна культура.

Влітку іноді вранці я сідав в електричку, що йшла з Євпаторії, приїжджав у Сімферополь і до ночі блукав його вулицями, вуличками й провулками, уздовж срібного Салгіру, вода якого нагадувала посивіле волосся, аж до величезного університетського парку і далі, далі, далі…

Можливо, то був для мене найщасливіший час мого життя, який уже не повернути.

І чомусь мені тоді захотілося написати роман про це місто, передати словом його пульс, душу і серце. Те, що я тоді відчував. Так виник твір «Сімферополь — Вірджинії», роман, який згодом надрукували в Ізраїлі в журнальному варіанті.

І навіть тепер, живучи на чужині, долаючи страшенну тугу в душі, я відчуваю це місто. Воно особливе, воно таємниче, воно багатогранне, воно дарує і подив, і приголомшення, воно — живе і споглядає нас, умирущих…

Це місто мого дитинства і юності. Для мене Сімферополь — як Кеніґсберг, такий же захоплений і знищений росією…

Я не хочу, щоб це місто було гадючим кублом росіян, бо воно інше, воно європейське, воно геть не таке, як якісь інші міста тієї ж росії.

Це місто має потужну світлу енергетику.

А ще мені хочеться сісти на потяг Київ — Сімферополь чи Київ — Євпаторія, як це було раніше, приїхати у Крим, піти туди, де лежать мої бабусі та дідусі, могили яких руйнує час, і просто заплакати…

P.S. Це мої старі світлини Сімферополя, які я зробив на тоді ще перший телефон-фотоапарат Sony-Ericsson K 750i.

Джерело: facebook.com/vaceslav.guk

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я