Українська літературна газета”, ч. 7 (351), липень 2023
* * *
Такий їй жереб випав – зимувати
під подувами різними вітрів.
Покинута чиясь самотня хата
забула про звичайний обігрів.
Господарі далеко в закордонні.
А яблука зимують на гілках.
Нікому не потрібні, безборонні
і не зігріті ні в чиїх руках.
Не помічається за ними обрій.
Ні хмарка, що ніде не поспіша.
І зазнає щодень болючих вторгнень
вся непогрішна яблуня-душа.
26 грудня 2022
ФІЛОЛОГІЧНЕ
Кажемо Бăхмач, а не Бахмăч,
як проїжджаємо Крути.
Ворог проклятий, хоч плач, хоч скач,
Лізе, повзе до Бахмŷту.
Нащо йому той пекельний Бахмŷт?
Ліньки промовити Бăхмут?
Ніби той чорт, що заліз в каламуть,
кров’ю і потом пропахлий.
Бахмут природніше, як не крути.
Бахмутом зветься та річка,
що біля міста грайливо пливти
їй там судилось одвічно.
Іменем річки назвали його –
Це невпокорене місто.
Бах-мут – немов вибуховий вогонь.
Бах-мут – звучить урочисто.
29 грудня 2022
ПАМ’ЯТІ МИРОСЛАВА ПОПАДЮКА
Огортає особливий сум
в ненаситний двадцять третій рік.
Знову вістка, як раптовий струм, –
відійшов красивий чоловік.
Він молився вранішній росі.
Співрозмовник був у нього Прут.
І вітали квіти його всі.
І любив його покутський люд.
Сумно, як привозять земляків,
страчених потугою падлюк,
на яких скеровував свій гнів
Мирослав Петрович Попадюк.
І на журавлиному крилі
полетіла до небес душа.
Тішиться, що бачить на землі,
як отримав ворог відкоша.
Огортає особливий сум
в цей кривавий двадцять третій рік.
Знову вістка, як раптовий струм, –
відійшов красивий чоловік…
23 січня 2023
* * *
же твій шлях не такий. І хода не така.
І твій досвід по суті задрібен.
І сумління здебільшого все пропіка –
чи насправді комусь ти потрібен?
Бо життя – найцінніше, що Богом дано,
нівелюється протягом року.
І, пригублене, терпне святкове вино.
Й підкрадається знову неспокій.
І, розшарпана, слухає тишу душа
і жадає приємної вістки.
І, за звичкою, знову кудись поспіша
і шукає притулку для хисту…
25 січня 2023
ПАМ’ЯТІ ЮЛІ ТКАЧОВОЇ
Помирають мої автори…
У безмежжі знаходять притулок.
Принесли чорну вістку вітри,
що нема вже Ткачової Юлі.
Це тендітне дівча, як пташа,
поблукало десь там чужиною.
Трохи світу пізнала душа,
трохи зцілилася супокоєм.
Залишились тоненькі книжки,
повні щирості і життєлюбства.
А ще в пам’яті голос, який
спонукає до совісті людство…
28 січня 2023
* * *
Мені снилась велика зала.
В ній сиділо людей чимало.
Виступали якісь промовці
монотонно і без емоцій.
Аж дивлюсь – виступає мама.
Папірці дістає руками
і читає якогось вірша,
із поеми, якщо точніше.
Прислухаюсь – моє неначе.
І рядки на екрані бачу.
Але, як це не раз траплялось,
геть нічого не запам’яталось.
Хоч у сні говорив свідомо
до знайомих і незнайомих:
« То матуся моя читала…»
Всі дивилися.
І – мовчали…
27 березня 2023
ФРОНТОВА ДОБА
Трапляється, що є російськомовні
між хлопцями в окопах, бліндажах.
Вони також, як всі, саможертовні.
І в ненависті теж непогамовні,
на ворога спрямовуючи жах.
Удень вони по-своєму говорять.
Зате вночі мовчать. Ні пари з уст.
Бо як почують хлопці їхній говір,
стрілятимуть крізь темінь неозору
як тих, що представляють тут улус.
Тож мовою вкраїнською іноді
хтось мусить говорити в темній млі.
І не комусь, звичайно, на догоду,
а за таку просту винагороду –
не буть мішенню, наче москалі.
11 квітня 2023
ЗГАДУЮЧИ ДМИТРА БІЛОУСА
Такий цьогоріч прохолодний Великдень,
наповнений щебетом, співом пташок.
І звуки лунають, такі колоритні,
і в кожного свій неповторний виток.
Як звати отих співунів на деревах?
За звуками їх розпізнать не берусь,
як знався на співах істот різноперих
поет-орнітолог Дмитро Білоус.
Пригадую, був він у мене удома.
За хатою ліс. Іще мама жива.
І довго так, довго , не знаючи втоми,
розказував, як кожна пташка співа.
Немов наслухав у своєму Ромені
той спів переливний, колінця оті.
А ліс вирував у потоці шаленім.
Не думало птаство вмовкати тоді.
Тепер у Ромні. Не в Ромнах неправдивих
заглушує співи пташині стрільба.
І треба іти обережно по нивах.
Така цьогоріч небезпечна сівба.
17 квітня 2023
* * *
Зажурений єси, самотній пташе.
Ні зграї, ні когось із лебедів.
Життя твоє подібне чимсь на наше.
Сумнівно, щоб такого ти хотів.
Оцінюєш його все нижче й нижче.
Із гнівом позираєш на сміття.
Безумці навкруги природу нищать.
До кращого немає вороття.
Причина смутку – то твоя самотність.
Хоча… знайтися можуть ще і ще…
Складається докупи відворотність,
немов хмарки перед густим дощем…
25 квітня 2023
НОВИНА
І сталося…
Сиділи москвичі.
Співали перед ними гастролери.
Й зайшли у зал вже майже уночі
місіонери – посланці Бандери.
Заручниками стали глядачі,
а групу артистичну відпустили.
Позачиняли двері на ключі
І вимоги до влади сповістили.
І затремтіли ті, що у кремлі.
«Злякалися», – не зовсім це підходить.
І новина помчала по землі,
як прибутні в річках карпатських води.
Чи справді це було чи не було?
Не суть важливо.
Важливіше інше.
Як не колись, то зараз це змогло
відбутися.
І навіть стати віршем.
Читаємо – огиддя те зайшло
туди, де косить та, що із косою.
Ніхто не скаже «цього не було»,
чи він в орді, чи він поза ордою…
21 січня 2023
* * *
Забудуться прикрі невдачі
й ознаки стрімкого страху,
коли на світанку побачиш
дитячі сліди на снігу.
Хоч кимось вони бережені,
відведені кимсь від біди.
Тобі ці відбитки студені
не просто дитячі сліди.
Щось бачиш у них загадкове.
Дитинство своє наяву,
що нібито сонце ранкове
пригріло холодну траву.
Окреслена їхня тендітність
до чистих думок спонука,
що їхня поява – то рідкість,
яка поки є. Не зника…
6 лютого 2023
ПОЕТ
Василеві Лящуку
Ідеш крізь темряву й туман.
Притихли вже пташині співи.
І в свій віршований роман
нові уводиш корективи.
І та розмова зі сліпим
поетом не дає спокою.
Він все не змириться із тим,
що розпоряджено судьбою.
Рятують вірші і Шекспір,
якого він перекладає.
І нібито вершини гір
крізь темряву й туман долає…
21 березня 2023
* * *
Тобі докоряють віршами.
Вони – твій єдиний щит
у днях , що стають все іншими.
Нічого життя не вчить.
І ти над його уроками
невдахою знов стоїш.
І чуєш, як тихо кроками
ступає ритмічно вірш.
Він десь мандрував окопами.
Згинався, лягав чи повз.
Нічого не міг второпати,
йдучи чи довкіл, чи проз.
– Для чого ти тут? Хтось вигукне.
– Іди собі аж за фронт.
І ніби дзеркала випуклі,
замайорить горизонт.
І будуть бої успішними.
Чогось ще життя навчить.
І не дорікатимуть віршами.
Вони – твій надійний щит.
17 березня 2023
СТЕФАНИК
Семеновичу, нас не зрозуміли:
замало віршів, де в героях ти.
Вони в мені ще не перегоріли,
та й не перегорять, немов дроти.
О сліпота дотримання інструкцій!
Не можна відхилитись ні на крок.
І галичанська схильність до обструкцій
іще один нам подала урок.
Сидів би ти і слухав теревені.
Підвівся би. Вклонився. І пішов.
Відчувши, що дискусії натхненній
ти зовсім, в акурат не підійшов…
5 травня 2023
РОЗБИТЕ СЕРЦЕ
За легендою, дівчину звали Жанет.
Із якоїсь біди врятував її лицар.
Розвивається далі вже інший сюжет.
Випадає з усталених доти традицій.
Закохалась по вуха, як кажуть, вона.
Він був стриманий і відчужілий.
І женився на іншій. Чия в тім вина?
Чи поможуть даремні якісь ворожіння?
Біль страшний охопив її душу тонку.
І навіщо для неї був той порятунок?
Нащо жити, втирати сльозину гірку,
краще б стала вона їй як бажаний трунок.
І розбилося серце. На друзки . Як лід.
І на місці отім попідводились квіти.
І назвали їх люди діцентра. Як вид,
що збирає докупи сердечка розбиті…
4 травня 2023
* * *
Ще кінь не пасся. Вранці чоловік
погладжував йому передні ноги.
Це ритуал, аби ніхто не врік,
чи ще якісь таємні застороги?
Не відаєш. Та у ранковій млі,
що повна невідомих застережень,
радієш, що є місце на землі
ще й для таких іноді спостережень…
2 червня 2023
* * *
Прийшли газети на мій хутір.
Це особливий ритуал,
що спонукає знов відчути
себе у променях дзеркал.
Тут я – єдиний передплатник
ЛУ, УЛГ, СП, УМ*.
І кожна з них – то мій розрадник
і ретранслятор свіжих тем…
Не дивина, а насторожує,
коли в ранковий плин хвилин
ти бачиш став, весь заморожений.
На нім рибалка. Сам-один…
* «Літературна Україна», «Українська літературна газета»,
«Слово Просвіти»,
«Україна молода».
13 січня 2023
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
