в серпневих сутінках – я з томиком Ду Фу
папір із рижу всотує строфу
тріпоче вітерець – немов шовки наложниць
я знаю як знайти його в саду
хоч всі століття я не перейду –
під скрип возів і скреготіння ножиць
присвітить нам ліхтариком нічним
бо більше він не матиме нічим
бо завжди в мандрах то човном то пішо
ні дому ні пристанища як гість
скрипить в дорозі колісниці вісь
і м’яко пензель по папері пише
у нього там – сімсот якийсь там рік
війська у пилюзі гірських доріг
повсюди – битви за річки і села
ув імператора все валиться із рук
імперію так закрутило в рух –
цвіте пирій і пригасають зела
був прийнятий до двору як чиновник
тепер втікає по містечках чорних
вдовиних і сиротливих – в тих місцях
в яких йому доводилось ховатись
мені домів та вулиць не дізнатись
йому – Янцзи проплисти до кінця
ув вутлому човні в іржавих хвилях
вбачаючи в вогнях що там на схилах
ворожих військ вечірні табори
з собою – пензель і два звитки віршів
й куди втікати він іще не вирішив:
услід воді за косяками риб?
услід – військам що кинувши столицю
відкриту браму – гикаву ослицю
сад для самотності осінніх хризантем
пустились врозтіч – їх не наздогнати
то чий наказ виконують солдати?
від їхніх коней шлях і світ гуде
в якімсь містечку з шурхотом бамбуку
свистять вітри в нім – спорожнілі звуки
і ринку і видовищ – без мужчин
Ду Фу знайде нічліг і миску рижу
селянка із дитиною на крижах
назветься Мей – у неї сто причин
відмовити – тут солдатні й злочинців
забрали чоловіка в ополченці
дитина плаче – й кожен норовить
залізти під спідницю – кожен ласий
шовкове тіло молоде привласнити
тому вона в штанах постійно спить
«скажіть – питає голосом вдовиці –
ви ж з двору імператора – з столиці
коли ж війна закінчиться – аби
мій муж вернувся» «Що тобі сказати –
у наших військ вже незлічені втрати
а наших військ – як на весні крупи»
містечко стихло й стишилась ріка
на грудях у Ду Фу її тонка рука
її уста – як спіла трісла сливка
під пахвами волосяний покрив
і млосний стогін – і пташиний крик
і довга ніч немов ріка велика
в часи війни коли мужчину смерть
бере під глину – під каміння – твердь
коли жінок залишено солдатам
чужинських військ для ґвалту і наруг
в брудній хатині в якій повно мух
до ранку будуть ноги розплітати
а зранку принесуть прудкі чутки –
новітні біженці на берегах ріки
духм’яна Мей залишиться удома
Ду Фу поспішно пуститься у путь –
вздовж берега гортензії цвітуть
і видивляють очі темні вдови
zbruc.eu
Прокоментуєте?
